Romans 9— 2004

¹Iстину кажу у Христi, не обманюю, совiсть моя свiдчить менi Духом Святим,

²що велика менi печаль i безупинний бiль сер­цю моєму:

³я жадав би сам бути вiд­лученим вiд Христа за братiв моїх, рідних менi по плотi,

⁴тобто iзраїльтян, яким належить усиновлення, i слава, i заповiти, i законоположення, i богослужiння, i обiтницi;

⁵їхнi й отцi, i вiд них Христос по плотi, Сущий над усi­ма Бог, благословенний повiк, амiнь.

⁶Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтя­ни, якi вiд Iзраїля;

⁷i не всi дiти Авраама, якi вiд плотi його, але сказано: «В Iсааковi наречеться тобi потомство».

⁸Тобто не дiти тiлеснi є дiти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство.

⁹Слово ж обiтницi таке: «У цей час прийду, i буде у Сари син».

¹⁰I не тiль­ки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого.

¹¹Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйсни­лася в обраннi

¹²не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: «Бiль­ший служитиме меншому»‚

¹³як i написано: «Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв».

¹⁴Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi.

¹⁵Бо Вiн говорить Мойсеєвi: «Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожа­лiю».

¹⁶Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує.

¹⁷Бо Писання говорить фараоновi: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб пропо­вiдане було iм’я Моє по всiй зем­лi».

¹⁸Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.

¹⁹Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?»

²⁰А ти хто, чо­ло­вiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творце­вi: «Hа­вiщо ти мене так зробив?»

²¹Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зро­бити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?

²²Що ж, якщо Бог, бажаючи пока­зати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi,

²³щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами ми­лосердя, якi Вiн приготував для слави,

²⁴над нами, яких Вiн покликав не тiль­ки з юдеїв, але і з язичникiв?

²⁵Як i в Осiї Вiн говорить: «Hе Мiй на­род назву Моїм народом, i не улюб­лену — улюбленою».

²⁶I на тому мiсцi, де сказано їм: «Ви — не Мiй народ», там вони названi будуть синами Бога Живого.

²⁷Iсая ж провiщає про Iзраїль: «Хоча б си­нiв Ізраїлевих було числом як пiс­ку морського, тiльки останок спасеться;

²⁸бо дi­ло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiша­льне вчинить Господь на землi».

²⁹I, як провiс­тив Iсая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б по­дiбнi до Гоморри».

³⁰Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри.

³¹А Iзраїль, який шукав закону праведности, закону правед­ности не досягнув.

³²Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах за­кону, бо спiткнулися об камiнь спотикання,

³³як написано: «Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».