Romans 9
1 Iстину кажу у Христi, не обманюю, совiсть моя свiдчить менi Духом Святим,
2 що велика менi печаль i безупинний бiль серцю моєму:
3 я жадав би сам бути вiдлученим вiд Христа за братiв моїх, рідних менi по плотi,
4 тобто iзраїльтян, яким належить усиновлення, i слава, i заповiти, i законоположення, i богослужiння, i обiтницi;
5 їхнi й отцi, i вiд них Христос по плотi, Сущий над усiма Бог, благословенний повiк, амiнь.
6 Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтяни, якi вiд Iзраїля;
7 i не всi дiти Авраама, якi вiд плотi його, але сказано: «В Iсааковi наречеться тобi потомство».
8 Тобто не дiти тiлеснi є дiти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство.
9 Слово ж обiтницi таке: «У цей час прийду, i буде у Сари син».
10 I не тiльки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого.
11 Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйснилася в обраннi
12 не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: «Бiльший служитиме меншому»‚
13 як i написано: «Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв».
14 Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi.
15 Бо Вiн говорить Мойсеєвi: «Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожалiю».
16 Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує.
17 Бо Писання говорить фараоновi: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб проповiдане було iм’я Моє по всiй землi».
18 Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.
19 Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волi Його?»
20 А ти хто, чоловiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творцевi: «Hавiщо ти мене так зробив?»
21 Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?
22 Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi,
23 щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, якi Вiн приготував для слави,
24 над нами, яких Вiн покликав не тiльки з юдеїв, але і з язичникiв?
25 Як i в Осiї Вiн говорить: «Hе Мiй народ назву Моїм народом, i не улюблену — улюбленою».
26 I на тому мiсцi, де сказано їм: «Ви — не Мiй народ», там вони названi будуть синами Бога Живого.
27 Iсая ж провiщає про Iзраїль: «Хоча б синiв Ізраїлевих було числом як пiску морського, тiльки останок спасеться;
28 бо дiло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiшальне вчинить Господь на землi».
29 I, як провiстив Iсая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б подiбнi до Гоморри».
30 Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри.
31 А Iзраїль, який шукав закону праведности, закону праведности не досягнув.
32 Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах закону, бо спiткнулися об камiнь спотикання,
33 як написано: «Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».