1Сину мій! якщо ти поручився за ближнього твого і дав руку твою за іншого, —
2ти обплутав себе словами вуст твоїх, упійманий словами вуст твоїх.
3Зроби ж, сину мій, ось що, і визволи себе, тому що ти потрапив до рук ближнього твого: піди, упади до ніг і благай ближнього твого;
4не давай сну очам твоїм і дрімання віям твоїм;
5рятуйся, як сарна з руки і як птах з руки птахолова.
6Піди до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим.
7Нема у неї ні начальника, ні приставника, ні володаря;
8але вона заготовляє влітку хліб свій, збирає під час жнив їжу свою. [Або піди до бджоли і пізнай, яка вона працьовита, яку поважну роботу вона виконує; її труди вживають для здоров’я і царі і простолюдини; улюблена ж вона всіма і славна; хоч силою вона слабка, але мудрістю вшанована.]
9Доки ти, лінивцю, будеш спати? коли ти встанеш від сну твого?
10Трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи, склавши руки, полежиш:
11і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій, як розбійник. [Якщо ж будеш не лінивим, то, як джерело, прийдуть жнива твої; убогість же далеко втече від тебе.]
12Людина лукава, людина нечестива ходить з облудними вустами,
13моргає очима своїми, говорить ногами своїми, дає знаки пальцями своїми;
14підступність у серці її: вона замишляє зло повсякчас, сіє розбрат.
15Зате несподівано прийде погибель її, раптом буде розбита — без зцілення.
16Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що мерзота для душі Його:
17очі горді, мова неправдива і руки, що проливають кров невинну,
18серце, яке кує злі задуми, ноги, які швидко біжать до лиходійства,
19лжесвідок, який наговорює неправду і сіє розбрат між братами.
20Сину мій! зберігай заповідь батька твого і не відкидай наставляння матері твоєї;
21нав’яжи їх назавжди на серце твоє, обв’яжи ними шию твою.
22Коли ти підеш, вони будуть керувати тобою; коли ляжеш спати, будуть охороняти тебе; коли пробудишся, будуть розмовляти з тобою:
23бо заповідь є світильник, і наставляння — світло, і розсудливі повчання — шлях до життя,
24щоб оберігати тебе від негідної жінки, від улесливої мови чужої.
25Не пожадай краси її в серці твоєму, [нехай не уловленим будеш очима твоїми,] і нехай не захопить вона тебе віями своїми;
26тому що через жінку блудну убожіють до шматка хліба, а заміжня жінка уловлює дорогу душу.
27Чи може хто взяти собі вогонь у пазуху, щоб не прогорів одяг його?
28Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх?
29Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини.
30Не дарують злодієві, якщо він краде, щоб наситити душу свою, коли він голодний;
31але, будучи упійманим, він заплатить всемеро, віддасть усе майно дому свого.
32Хто ж перелюбствує з жінкою, у того немає розуму; той губить душу свою, хто чинить це:
33побиття і ганьбу знайде він, і нечестя його не згладиться,
34тому що ревнощі — лють чоловіка, і не пощадить він у день помсти,
35не прийме ніякого викупу і не задовольниться, скільки б ти не примножував дари.