1Сину мій! зберігай слова мої і заповіді мої приховай у себе. [Сину мій! шануй Господа, — і зміцнишся, і, крім Нього, не бійся нікого.]
2Зберігай заповіді мої і живи, і вчення моє, як зіниця очей твоїх.
3Нав’яжи їх на персти твої, напиши їх на скрижалі серця твого.
4Скажи мудрості: «ти сестра моя!» і розум назви рідним твоїм,
5щоб вони охороняли тебе від дружини іншого, від чужої, яка пом’якшує слова свої.
6Ось, одного разу дивився я у вікна дому мого, крізь ґрати мої,
7і побачив серед недосвідчених, помітив між молодими людьми нерозумного юнака,
8який переходив площу біля рогу її і йшов по дорозі до дому її,
9у сутінках під вечір дня, у нічній темряві і в мороці.
10І ось — назустріч йому жінка, в убранні блудниці, з підступним серцем,
11галаслива і невгамовна; ноги її не живуть у домі її:
12то на вулиці, то на площах, і біля кожного рогу чинить вона кови.
13Вона схопила його, цілувала його, і з безсоромним обличчям говорила йому:
14«мирна жертва у мене: сьогодні я звершила обітниці мої;
15тому і вийшла назустріч тобі, щоб відшукати тебе, і — знайшла тебе;
16килимами я вбрала постіль мою, різнобарвними тканинами єгипетськими;
17спальню мою напахтила смирною, алое і корицею;
18зайди, будемо упиватися ніжностями до ранку, насолодимося любов’ю,
19тому що чоловіка немає вдома: він вирушив у далеку дорогу;
20гаманець срібла взяв із собою; прийде додому до дня повномісяччя».
21Численними ласкавими словами вона звабила його, м’якістю вуст своїх оволоділа ним.
22Негайно він пішов за нею, як віл йде на забій, [і як пес — на ланцюг,] і як олень — на постріл,
23доки стріла не простромить печінки його; як пташка кидається в тенета, і не знає, що вони — на погибель її.
24Отже, діти, слухайте мене і дослухайтеся до слів моїх.
25Нехай не ухиляється серце твоє на путі її, не блукай по стежках її,
26тому що багатьох повалила вона пораненими, і багато сильних убиті нею:
27дім її — дорога у пекло, яка сходить у внутрішні оселі смерти.