1Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.
2В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.
3У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,
4бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.
5Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.
6Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?
7Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.
8Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.
9І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.
10Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.
11Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.
12Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?
13А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.
14Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.
15Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.
16І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.
17Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.
18Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.
19На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.
20Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.
21Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.
22Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,
23щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.
24Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.
25Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.
26Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.
27І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.
28Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;
29і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.
30Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.
31Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.
32Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.
33Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.
34А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.
35Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.
36Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.
37І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;
38і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.
39Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.
40Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.
41Не приймаю слави від людей,
42але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.
43Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.
44Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?
45Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.
46Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.
47Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?