1І продовжував Іов піднесену промову свою і сказав:
2о, якби я був, як у минулі місяці, як у ті дні, коли Бог зберігав мене,
3коли світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми;
4як був я у дні молодости моєї, коли милість Божа була над наметом моїм,
5коли ще Вседержитель був зі мною, і діти мої навколо мене,
6коли путі мої обливалися молоком, і скеля виточувала для мене струмки єлею!
7коли я виходив до воріт міста і на площі ставив сідалище своє, —
8юнаки, побачивши мене, ховалися, а старці вставали і стояли;
9князі утримувалися від розмови і персти клали на вуста свої;
10голос знатних умовкав, і язик їх прилипав до гортані їх.
11Вухо, яке чуло мене, ублажало мене; око, яке бачило, величало мене,
12тому що я рятував страдника, який волав, і сироту безпомічного.
13Благословення того, хто гинув, сходило на мене, і серцю вдови давав я радість.
14Я одягався у правду, і суд мій прикрашав мене, як мантія й вінець.
15Я був очима сліпому і ногами кульгавому;
16батьком був я для убогих і позов, якого я не знав, розбирав уважно.
17Розтрощував я беззаконному щелепи і з зубів його виривав украдене.
18І говорив я: у гнізді моєму помру, і дні мої будуть численні, як пісок;
19корінь мій відкритий для води, і роса ночує на гілках моїх;
20слава моя не старіє, лук мій міцний у руці моїй.
21Слухали мене й очікували, і мовчали при пораді моїй.
22Після слів моїх уже не розмірковували; слова мої капали на них.
23Чекали на мене, як на дощ, і, як дощу пізньому, відкривали вуста свої.
24Бувало, усміхнуся їм — вони не вірять; і світлого лиця мого вони не затьмарювали.
25Я призначав путі їм і сидів на чолі і жив, як цар у колі воїнів, як утішитель тих, хто плаче.