Job 29
1 І продовжував Іов піднесену промову свою і сказав:
2 о, якби я був, як у минулі місяці, як у ті дні, коли Бог зберігав мене,
3 коли світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми;
4 як був я у дні молодости моєї, коли милість Божа була над наметом моїм,
5 коли ще Вседержитель був зі мною, і діти мої навколо мене,
6 коли путі мої обливалися молоком, і скеля виточувала для мене струмки єлею!
7 коли я виходив до воріт міста і на площі ставив сідалище своє, —
8 юнаки, побачивши мене, ховалися, а старці вставали і стояли;
9 князі утримувалися від розмови і персти клали на вуста свої;
10 голос знатних умовкав, і язик їх прилипав до гортані їх.
11 Вухо, яке чуло мене, ублажало мене; око, яке бачило, величало мене,
12 тому що я рятував страдника, який волав, і сироту безпомічного.
13 Благословення того, хто гинув, сходило на мене, і серцю вдови давав я радість.
14 Я одягався у правду, і суд мій прикрашав мене, як мантія й вінець.
15 Я був очима сліпому і ногами кульгавому;
16 батьком був я для убогих і позов, якого я не знав, розбирав уважно.
17 Розтрощував я беззаконному щелепи і з зубів його виривав украдене.
18 І говорив я: у гнізді моєму помру, і дні мої будуть численні, як пісок;
19 корінь мій відкритий для води, і роса ночує на гілках моїх;
20 слава моя не старіє, лук мій міцний у руці моїй.
21 Слухали мене й очікували, і мовчали при пораді моїй.
22 Після слів моїх уже не розмірковували; слова мої капали на них.
23 Чекали на мене, як на дощ, і, як дощу пізньому, відкривали вуста свої.
24 Бувало, усміхнуся їм — вони не вірять; і світлого лиця мого вони не затьмарювали.
25 Я призначав путі їм і сидів на чолі і жив, як цар у колі воїнів, як утішитель тих, хто плаче.