1І відповів Іов і сказав:
2чув я багато такого; жалюгідні утішителі всі ви!
3Чи буде кінець легковажним словам? і що спонукало тебе так відповідати?
4І я міг би так само говорити, як ви, якби душа ваша була на місці душі моєї; ополчався б на вас словами і кивав би на вас головою моєю;
5підкріплював би вас язиком моїм і рухом губ утішав би.
6Чи говорю я, не стихає скорбота моя; чи перестаю, що відходить від мене?
7Але нині Він виснажив мене. Ти зруйнував усю родину мою.
8Ти покрив мене зморшками як свідчення проти мене; повстає на мене виснаженість моя, у лице докоряє мені.
9Гнів Його терзає і ворогує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворог мій гострить на мене очі свої.
10Розкрили на мене пащу свою; ганьблять і б’ють мене по щоках: усі змовилися проти мене.
11Віддав мене Бог беззаконнику і у руки нечестивих кинув мене.
12Я був спокійним, але Він потряс мене; взяв мене за шию і побив мене і поставив мене мішенню для Себе.
13Оточили мене стрільці Його; Він розсікає нутрощі мої і не щадить, пролив на землю жовч мою,
14пробиває в мені пролам за проламом, біжить на мене, як ратоборець.
15Веретище зшив я на шкіру мою й у порох поклав голову мою.
16Обличчя моє почервоніло від плачу, і на повіках моїх тінь смерти,
17попри все те, що немає вкраденого в руках моїх, і молитва моя чиста.
18Земле! не закрий моєї крови, і нехай не буде місця воланню моєму.
19І нині ось на небесах Свідок мій, і Заступник мій у вишніх!
20Багатомовні друзі мої! До Бога плачуть очі мої.
21О, якби чоловік міг змагатися з Богом, як син людський із ближнім своїм!
22Бо літам моїм приходить кінець, і я відходжу в путь безповоротну.