1І відповів Елифаз феманитянин і сказав:
2чи стане мудрий відповідати знанням пустим і наповнювати утробу свою вітром палючим,
3виправдовуватися словами марними і промовою, яка не має ніякої сили?
4Так ти відклав і страх і за ніщо вважаєш слова до Бога.
5Нечестя твоє так налаштувало вуста твої, і ти обрав язик лукавих.
6Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.
7Хіба ти першою людиною народився і раніше пагорбів створений?
8Хіба раду Божу ти чув і залучив до себе премудрість?
9Що знаєш ти, чого б не знали ми? що розумієш ти, чого не було б і у нас?
10І сивоволосий і старець є між нами, що днями перевищує батька твого.
11Хіба малі для тебе утішення Божі? І це невідомо тобі?
12До чого закликає тебе серце твоє, і чому так гордо дивишся?
13Навіщо спрямовуєш проти Бога дух твій і вустами твоїми промовляєш такі слова?
14Що таке людина, щоб бути їй чистою, і щоб народженому жінкою бути праведним?
15Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його:
16тим більше нечиста і розтлінна людина, яка п’є беззаконня, як воду.
17Я буду говорити тобі, слухай мене; я розповім тобі, що бачив,
18що чули мудрі і не приховали того, що почули від батьків своїх,
19яким одним віддана була земля, і серед яких чужий не ходив.
20Нечестивий мучить себе в усі дні свої, і число років закрите від гнобителя;
21звук жахів у вухах його; під час миру іде на нього згубник.
22Він не сподівається врятуватися від темряви; бачить перед собою меч.
23Він поневіряється за шматком хліба всюди; знає, що вже готовий, в руках у нього день пітьми.
24Страшать його нестатки і пригнічення; долають його, як цар, який приготувався до битви,
25за те, що він простягав проти Бога руку свою і противився Вседержителю,
26виступав проти Нього з гордою шиєю, під товстими щитами своїми;
27тому що він покрив лице своє жиром своїм і обклав жиром стегна свої.
28І він оселяється в містах зруйнованих, у домах, у яких не живуть, які приречені на руїни.
29Не стане він багатим, і не вціліє майно його, і не розповсюдиться по землі надбання його.
30Не втече від пітьми; паростки його висушить полум’я і подихом вуст своїх втягне його.
31Нехай не довіряє суєті заблудлий, тому що суєта буде і відплатою йому.
32Не у свій день він помре, і віття його не буде зеленіти.
33Скине він, як виноградна лоза, недостиглу ягоду свою і, як олива, стряхне цвіт свій.
34Так стане порожнім дім нечестивого, і вогонь пожере намети хабарництва.
35Він зачав зло і породив неправду, й утроба його готує оману.