Job 14
1 Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями:
2 як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється.
3 І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою?
4 Хто народиться чистим від нечистого? Жоден.
5 Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде,
6 то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого.
7 Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть:
8 якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі,
9 але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене.
10 А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона?
11 Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає:
12 так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого.
13 О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене!
14 Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна.
15 Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх;
16 бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого;
17 у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою.
18 Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;
19 вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш.
20 Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її.
21 Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає;
22 але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.