1Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми пiдпадемо пiд бiльший осуд,
2бо всi ми багато грiшимо. Хто не грiшить словом, той досконала людина, яка може приборкати i все тiло.
3Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, i керуємо всiм тiлом їхнiм.
4Ось i кораблi, хоч якi вони великi i як не носяться сильними вiтрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;
5так само i язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!
6I язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так мiж нашими членами, що сквернить усе тiло i запалює круг життя, будучи сам запалюваний вiд геєни.
7Бо всяке єство звiрiв i птахiв, плазунiв i морських тварин приборкується i приборкане людським єством,
8а язика приборкати нiхто з людей не може: це — невтримне зло; вiн повний отрути смертоносної.
9Hим благословляємо Бога i Отця, i ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.
10З тих самих уст виходить благословення i прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.
11Хiба з одного джерела тече солодка i гiрка вода?
12Hе може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також i з одного джерела не може виливатися солона i солодка вода.
13Хто мудрий i розумний мiж вами? Доведи це на дiлi добрим поводженням з мудрою лагiднiстю.
14Але якщо у вашому серцi ви маєте гiрку заздрiсть i сварливiсть, то не хвалiться i не говоріть неправди проти iстини.
15Це не та мудрiсть, яка сходить зверху, але земна, душевна, бiсiвська,
16бо де заздрiсть i сварливiсть, там безладдя i все лихе.
17А мудрiсть, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потiм мирна, лагiдна, покiрлива, повна милосердя i плодiв благих, неупереджена i нелицемiрна.
18Плiд же правди сiється у свiтi тими, якi зберігають мир.