1Тому, залишивши початки вчення Христового, поспiшаймо до довершеностi; i не будемо знову класти основу поверненню вiд мертвих дiл i вiри в Бога,
2вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих i про суд вiчний.
3I це зробимо, якщо Бог дозволить.
4Бо неможливо — тих‚ що один раз просвiтилися‚ i прийняли дар небесний‚ i стали причасниками Духа Святого,
5i скуштували доброго слова Божого, i сили майбутнього вiку,
6i вiдпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собi Сина Божого i зневажають Його.
7Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дiстає благословення вiд Бога;
8а та, на якiй ростуть терня й будяки, негiдна i близька до прокляття, кiнець якого — спалення.
9Втiм, щодо вас, улюбленi, ми сподiваємося, що ви у кращому станi i дотримуєтеся спасiння, хоча й говоримо так.
10Бо Бог не є неправедний, щоб забув дiло ваше i труд любови, яку ви виявили в iм’я Його, послуживши i служачи святим.
11Бажаємо ж, щоб кожен iз вас, для повної впевнености в надiї, виявляв таку саму стараннiсть до кiнця,
12щоб ви не розлiнились, а наслiдували тих, якi вiрою та довготерпiнням успадковують обiтницi.
13Бог, даючи обiтницю Авраамовi, оскільки не мiг нiким вищим клястися, клявся Самим Собою,
14кажучи: «Iстинно благословляючи, благословлю тебе i, розмножуючи, розмножу тебе».
15I так Авраам, завдяки довготерпiнню, одержав обiцяне.
16Люди клянуться вищим, i клятва на запевнення закiнчує всяку суперечку їхню.
17Тому i Бог, бажаючи iстотнiше показати спадкоємцям обiтницi незмiннiсть Своєї волi, вжив клятву,
18щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не мiг говорити неправду, тверде утiшення мали ми, що прийшли взятися за подану надiю,
19яка для душi є неначе якiр безпечний i мiцний i входить аж до середини за завiсу,
20куди предтечею за нас увiйшов Iсус, зробившись Первосвящеником навiк за чином Мелхиседековим.