Hebrews 10— 2004

¹Закон, маючи лише тiнь майбутнiх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жерт­вами, якi щороку постiйно прино­сяться, нiколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.

²Iнакше їх перестали б приносити, бо тi, що приносять жер­тву, один раз очистившись, не мали б уже нiякої свiдомости грi­хiв.

³Але жертвами щороку нага­дується про грiхи,

⁴бо неможливо, щоб кров телят i козлiв знищувала грiхи.

⁵Тому Христос, входячи у свiт, говорить: «Жертви i принесення Ти не захотiв, але тiло приготував Менi.

⁶Всеспалення i жер­тви за грiх неугоднi Тобi.

⁷Тодi Я сказав: ось, iду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже».

⁸Сказав­ши перше, що нi жертви, анi принесення, нi всеспалення, нi жертви за грiх, — якi приносяться за законом, — Ти не захотiв i не благозволив,

⁹потім додав: «Ось iду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити дру­ге.

¹⁰За цiєю-то волею ми освяченi одноразовим принесенням тiла Iсуса Христа.

¹¹I всякий священик щодня стоїть у служiннi та багаторазово приносить однi i тi самi жертви, якi нiколи не можуть знищити грiхiв.

¹²Вiн же, принiс­ши одну жертву за грiхи, назавжди сiв праворуч Бога,

¹³чекаючи далi, доки вороги Його будуть по­кладенi до пiднiжжя нiг Його.

¹⁴Бо Вiн одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячую­ться.

¹⁵Про це свiдчить нам i Дух Святий, бо сказано:

¹⁶«Ось Завiт, який заповiдаю їм пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхнi, i в думках їхнiх напишу їх,

¹⁷i грiхiв їхнiх та беззаконь їхнiх не згадаю бiльше».

¹⁸А де відпущення їх, там не потрiбне принесення за гріхи.

¹⁹Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Iсуса Христа, дорогою новою i живою,

²⁰яку Вiн знову вiдкрив нам через завiсу, тобто плоть Свою,

²¹i маючи великого Священика над домом Божим,

²²приступаймо з щирим серцем, з повною вiрою, кропленням очис­тивши серце вiд порочної совiсти та обмивши тiло водою чистою,

²³будемо триматися сповiдання надiї неухильно, бо вiрний Той, Хто обiцяв;

²⁴будемо уважними один до одного, заохочуючи до лю­бови й добрих дiл,

²⁵не будемо за­лишати зiбрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, i тим бiльше, чим бiльше бачите наближення того дня.

²⁶Бо коли ми, одержавши пi­знання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи,

²⁷але якесь страшне очiку­вання суду й лютости вогню, гото­вого пожерти противникiв.

²⁸Як­що той, хто зрiкся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свiдках, без милосердя карається смертю,

²⁹то наскiльки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого i не шанує як святиню Кров завiту, якою освячений, i Духа благодатi ображає?

³⁰Ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я вiдплачу, — говорить Господь». I ще: «Господь буде судити народ Свiй».

³¹Страшно впасти в руки Бога Живого!

³²Згадайте попереднi днi вашi, коли ви, бувши просвiченi, витримали великий подвиг страждань,

³³то самi серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для iнших, то подiляючи участь iнших, якi були в такому ж станi;

³⁴бо ви й моїм кайданам спiвстраждали‚ i розграбування майна вашого прийня­ли з радiстю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще i неминуще.

³⁵Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.

³⁶Терпiння потрiбне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обiцяне.

³⁷Бо ще «неба­гато, зовсiм небагато‚ i Грядущий прийде i не забариться».

³⁸«Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя».

³⁹Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вiрi на спасiння душi.