Acts 7— 2004

¹Тодi запитав первосвященик: «Чи справдi воно так?»

²Вiн же промовив: «Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’я­вився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран,

³i сказав йому: «Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi».

⁴Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете.

⁵I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги, а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей.

⁶I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста.

⁷«Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi».

⁸I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же — дванадцять патрiархiв.

⁹Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет;

¹⁰але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм.

¹¹I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi.

¹²Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз.

¹³А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв.

¹⁴I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять.

¹⁵Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi;

¹⁶i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового.

¹⁷А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку кляв­ся Бог Авраамовi, народу бiль­шало i множилося в Єгиптi,

¹⁸до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа.

¹⁹Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими.

²⁰У цей час народився Мойсей i був угодний Бого­вi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого.

²¹А коли вiн був по­кинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина.

²²I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах.

²³Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих.

²⁴I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.

²⁵Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумi­ли.

²⁶Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: «Мужi, ви — брати; навiщо кривдите один одного?»

²⁷А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником i суддею над нами?

²⁸Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?»

²⁹I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв.

³⁰А як минуло сорок рокiв, з’явив­ся йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща.

³¹Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй:

³²«Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова». Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись.

³³I сказав йому Господь: «Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на яко­му ти стоїш, є земля свята.

³⁴Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет».

³⁵Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником i суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем.

³⁶Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв.

³⁷Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте».

³⁸Це той, що був у пус­телi в єднаннi з ангелом, який про­мовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам,

³⁹якому отцi нашi не хо­тiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту,

⁴⁰сказавши Аароновi: «Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що ста­лося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської».

⁴¹I в тi днi зро­били тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витво­рами рук своїх.

⁴²Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: «Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жер­тви протягом сорока рокiв у пустелi?

⁴³Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон».

⁴⁴У отцiв на­ших була в пустелi скинiя свiдчен­ня, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.

⁴⁵Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Да­вида,

⁴⁶який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова.

⁴⁷Соломон же збу­дував Йому храм.

⁴⁸Але Всевиш­нiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:

⁴⁹«Hебо — престіл Мiй, i земля — пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, — говорить Господь, — або яке мiсце для спокою Мого?

⁵⁰Чи не Моя рука створила все це?»

⁵¹Жорстокосерднi! Люди з необ­рiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви.

⁵²Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбив­цями Якого нинi стали ви, —

⁵³ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли».

⁵⁴Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами.

⁵⁵А Стефан, спов­нений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога,

⁵⁶i сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога».

⁵⁷Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього,

⁵⁸i, вивiвши за мiсто, стали побивати його ка­мiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл.

⁵⁹І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: «Господи Iсусе, прийми дух мiй».

⁶⁰I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за грiх!» I, сказавши це, упокоївся.