Acts 7
1 Тодi запитав первосвященик: «Чи справдi воно так?»
2 Вiн же промовив: «Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран,
3 i сказав йому: «Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi».
4 Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете.
5 I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги, а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей.
6 I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста.
7 «Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi».
8 I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же — дванадцять патрiархiв.
9 Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет;
10 але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм.
11 I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi.
12 Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз.
13 А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв.
14 I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять.
15 Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi;
16 i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового.
17 А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку клявся Бог Авраамовi, народу бiльшало i множилося в Єгиптi,
18 до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа.
19 Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими.
20 У цей час народився Мойсей i був угодний Боговi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого.
21 А коли вiн був покинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина.
22 I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах.
23 Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих.
24 I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.
25 Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумiли.
26 Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: «Мужi, ви — брати; навiщо кривдите один одного?»
27 А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником i суддею над нами?
28 Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?»
29 I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв.
30 А як минуло сорок рокiв, з’явився йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща.
31 Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй:
32 «Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова». Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись.
33 I сказав йому Господь: «Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на якому ти стоїш, є земля свята.
34 Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет».
35 Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником i суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем.
36 Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв.
37 Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте».
38 Це той, що був у пустелi в єднаннi з ангелом, який промовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам,
39 якому отцi нашi не хотiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту,
40 сказавши Аароновi: «Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської».
41 I в тi днi зробили тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витворами рук своїх.
42 Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: «Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жертви протягом сорока рокiв у пустелi?
43 Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон».
44 У отцiв наших була в пустелi скинiя свiдчення, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.
45 Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Давида,
46 який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова.
47 Соломон же збудував Йому храм.
48 Але Всевишнiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:
49 «Hебо — престіл Мiй, i земля — пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, — говорить Господь, — або яке мiсце для спокою Мого?
50 Чи не Моя рука створила все це?»
51 Жорстокосерднi! Люди з необрiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви.
52 Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нинi стали ви, —
53 ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли».
54 Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами.
55 А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога,
56 i сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога».
57 Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього,
58 i, вивiвши за мiсто, стали побивати його камiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл.
59 І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: «Господи Iсусе, прийми дух мiй».
60 I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за грiх!» I, сказавши це, упокоївся.