Acts 5— 2004

¹Один же чоловiк, на iм’я Ананiя, з жiнкою своєю Сапфирою, продав маєток,

²i затаїв з цiни, з вiдома i жiнки своєї, а деяку частину принiс i поклав до нiг апостолiв.

³А Петро сказав: «Ана­нiє! Hавiщо ти попустив сатанi вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духовi Святому i втаїти з цiни за землю?

⁴Чи не твоїм було те, що ти мав, i чи не ти володiв тим, що одержав вiд про­дажу? Hавiщо ти поклав у сер­цi своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi».

⁵По­чувши цi слова, Ананiя впав мертвим; i великий страх охопив усiх, хто чув це.

⁶Уставши, юнаки взяли його, винесли i поховали.

⁷Години через три пiсля цього прийшла й жiнка його, не знаючи, що трапилося.

⁸Петро ж спитав її: «Скажи менi, чи за стiльки ви продали землю?» Вона вiдпо­вiла: «Так, за стiльки».

⁹А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось бiля дверей ноги тих, якi поховали чоловiка твого; i тебе винесуть».

¹⁰Раптом вона впала бiля нiг його i вмерла. Юнаки, ввi­йшовши, знайшли її мертвою i, винiсши, поховали поряд iз чоло­вiком її.

¹¹I великий страх охопив усю церкву i всiх, хто чув про це.

¹²Руками ж апостолiв творилося в народi багато знамень i чудес; i всi однодушно перебували в притворi Соломоновому.

¹³Iз стороннiх же нiхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх.

¹⁴А вiруючих усе бiльше й бiльше приєднувалося до Господа, багато чоловiкiв та жiнок,

¹⁵так що й на вулицi виносили недужих і клали на постелях та лiжках, щоб хоч тiнь Петра, який проходив, осiнила кого з них.

¹⁶До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишнiх мiст, якi приносили хворих та одержимих нечистими духами, i всi зцi­лялися.

¹⁷А первосвященик i з ним усi, якi належали до єресi саддукейської, сповнилися заздрощiв,

¹⁸наклали руки свої на апостолiв i кинули їх до загальної в’язниці.

¹⁹Ангел же Господнiй уночi вiдчи­нив дверi в’язницi i, вивiвши їх, сказав:

²⁰«Iдiть i, ставши у храмi, говорiть до народу всi цi слова життя».

²¹Вони, вислухавши, увi­йшли вранці до храму i навчали. А первосвященик i тi, якi з ним, прийшовши, скликали синедрiон та всiх старiйшин iз синiв Ізраїлевих i послали до в’язницi привести апостолiв.

²²Cлуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці i, повернувшись, доповiли,

²³кажучи: «В’язницю ми знайшли зам­кненою з усiєю пильнiстю i зi сторожею, яка стояла перед дверима; але, вiдчинивши, ми не зна­йшли у нiй нiкого».

²⁴Почувши цi слова, первосвященик, начальник сторожi та [iншi] первосвященики не могли зрозумiти, що б це означало.

²⁵Але один якийсь прийшов i донiс їм, кажучи: «Ось му­жi, яких ви ув’язнили, стоять у храмi i навчають народ».

²⁶Тодi начальник охорони пiшов із служителями i привiв їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камiнням.

²⁷Привiвши їх, поставили перед синедрiоном; i спитав їх первосвященик, кажучи:

²⁸«Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим i хочете навести на нас кров Чоловiка Того».

²⁹Петро ж i апостоли сказали у вiдповiдь: «Боговi треба коритися бiльше, нiж людям.

³⁰Бог отцiв наших воскресив Iсуса, Якого ви вбили, повi­сивши на деревi.

³¹Бог Своєю дес­ницею вознiс Його як Hачальника i Спасителя, щоб дати Iзраїлевi покаяння i вiдпущення грiхiв.

³²Свiдки Йому в цьому ми i Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому».

³³Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх.

³⁴Пiдвiвшись у синедрiонi, один фарисей на iм’я Гамалiїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолiв на короткий час,

³⁵а їм сказав: «Мужi iзраїльськi! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними.

³⁶Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, i до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловiк; але його вбито, i всi, хто слухав його, розiйшлись i зникли.

³⁷Пiсля нього пiд час перепису з’явився Іуда галилеянин i повiв за собою чимало народу; але й вiн загинув, i всi, хто слухав його, розсипались.

³⁸I нинi кажу вам, вiдступiться вiд людей цих i облиште їх; бо якщо це починання i це дiло вiд людей, то воно зруйнується;

³⁹а якщо вiд Бога, то ви не можете знищити його; стере­жiться, щоб вам не стати i богоборцями».

⁴⁰Вони послухались його; i, покликавши апостолiв, били їх i, заборонивши їм говорити про ім’я Iсуса, вiдпустили їх.

⁴¹Вони ж [апостоли] пiшли з синедрiону, радiючи, що за ім’я Гос­пода Iсуса сподобилися зазнати безчестя.

⁴²I повсякдень у храмi i по домах не переставали вчити й благовiстити про Iсуса Христа.