Acts 4— 2004

¹Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму i саддукеї,

²гнiваючись на те, що вони навчають народ і про­повiду­ють в Iсусi воскресіння з мертвих;

³i наклали на них руки, i вiддали їх пiд варту до ранку; бо вже був вечiр.

⁴Багато з тих, хто слухав слово, увiрували; i чис­ло таких людей було близько п’яти тисяч.

⁵Hа другий день зiбралися в Єрусалим начальники їхнi, i старiйшини та книжники,

⁶i первосвященик Анна, i Каяфа, i Iоан, i Олександр та iншi з роду первосвященицького;

⁷поставивши їх посерединi, питали: «Якою силою або яким iменем ви зробили це?»

⁸Тодi Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу i старiйшини iзраїльськi!

⁹Якщо вiд нас сьогоднi вимагають вiдповiдi за благодiяння немiч­ному чоловiковi, як вiн зцiлився,

¹⁰то нехай буде вiдомо всiм вам i всьому народовi iзраїльському, що iменем Iсуса Христа Hазорея, Яко­­­го ви розп’яли i Якого Бог воскресив iз мертвих, Hим постав­лений вiн перед вами здоровий.

¹¹Вiн є камiнь, занедбаний вами, будiвничими, Який став наріжним каменем, i нема нi в кому iншому спасiння,

¹²бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам».

¹³Побачивши смiливiсть Петра та Iоана й примiтивши, що вони люди некнижнi й простi, [вони] дивувались, а разом з тим упiзна­вали їх, що вони були з Iсусом;

¹⁴а побачивши зцiленого чоловi­ка, який стояв з ними, нiчого не могли сказати проти.

¹⁵I, наказав­ши їм вийти геть iз синедрiону, мiркували мiж собою,

¹⁶кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всiм, хто живе в Єрусалимi, вiдомо, що через них сталося явне чудо, i ми не можемо вiдкинути цього;

¹⁷але, щоб це не розголошувалось бiльше в народi, погрозою заборонiмо їм, щоб не говорили про це iм’я нiкому з людей».

¹⁸I, покликавши їх, заборонили їм зовсiм говорити i вчити про iм’я Iсуса.

¹⁹Але Петро та Iоан сказали їм у вiдповiдь: «Судiть, чи справедливо перед Богом слухати вас бiльше, нiж Бога?

²⁰Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули».

²¹Вони ж, пригрозивши, вiдпустили їх, не маючи можливостi покарати їх через народ, бо всi прославляли Бога за те, що сталося.

²²Бо було понад сорок рокiв тому чоловiковi, з яким сталося це чудо зцiлення.

²³Коли їх вiдпустили, вони прийшли до своїх i переказали те, що говорили їм первосвященики й старiйшини.

²⁴Вони ж, вислухавши, однодушно пiднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, i море та все, що є в них!

²⁵Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи i люди задумують марне?

²⁶Повстали царi земнi, i князi зiбралися разом на Господа й на Христа Його».

²⁷Бо справдi зiбрались у мiстi цьому на Святого Сина Твого Iсуса, помазаного Тобою, Iрод i Понтiй Пилат з язичниками та народом iзра­їльським,

²⁸щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя i рада Твоя.

²⁹I нинi, Господи, споглянь на погрози їхнi i дай рабам Твоїм з усiєю смiливiстю промовляти слово Твоє,

³⁰коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцiлення, знамення й чудеса творилися iменем Святого Сина Твого Iсуса».

³¹I пiсля молитви їхньої захиталося мiсце, де вони зiбра­лись, i сповнилися всi Духа Святого, i промовляли слово Боже з дерзновенням.

³²У людей, що увiрували, було одне серце й одна душа; i нiхто нi­чого з майна свого не називав своїм, а все у них було спiльне.

³³Апостоли ж iз великою силою свiдчили про воскресіння Господа Iсуса Христа; i велика благодать була на всiх них.

³⁴Hе було мiж ними жодного вбогого; бо всi, хто володiв землею або домами, продавали їх, приносили грошi за продане

³⁵i клали до нiг апостолiв; i давалося кожному, хто чого потребував.

³⁶Так Iосiя, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кiпрянин,

³⁷у якого була своя зем­ля, принiс грошi й поклав до нiг апостолiв.