Acts 27— 2004

¹Коли вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiд­дали Павла i деяких iнших в’яз­нiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй.

²Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Арис­тарх, македонянин iз Фессало­нiки.

³Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою.

⁴Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер,

⁵i, перепливши море проти Киликiї та Пам­фiлiї, прибули до Мир Лiкiй­ських.

⁶Там сотник знайшов олек­сандрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього.

⁷Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi.

⁸Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься Добрi Пристанi, поблизу мiста Ласея.

⁹А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив,

¹⁰кажучи їм: «Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя».

¹¹Однак сотник бiльше довiряв керманичевi i начальниковi кораб­ля, нiж словам Павла.

¹²А що пристань була непридатна до зи­мiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi крит­ської, що лежить проти пiв­денно-захiдного i пiвнiчно-за­хiд­ного вiтру, i там перезимувати.

¹³Подув пiвденний вiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту.

¹⁴Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься «евроклiдон».

¹⁵Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiр вiтровi, i ми носилися, вiддавшись хвилям.

¹⁶I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен.

¹⁷Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися.

¹⁸Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж,

¹⁹а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя.

²⁰Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нi зiрок, i тривала велика бу­ря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування.

²¹Що довго не їли, то Павло, ставши по­серед них, сказав: «О мужi! Треба було послухати мене i не вiд­ходити вiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди.

²²Тепер же благаю вас‚ пiдба­дьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель.

²³Бо ан­гел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi

²⁴i сказав: «Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобi всiх, що пливуть з тобою».

²⁵Тому пiдбадьорте­ся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менi сказано.

²⁶Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв».

²⁷Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi,

²⁸i, вимi­рявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiд­станi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв.

²⁹Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистi мiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня.

³⁰Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кину­ти якiр з носа,

³¹Павло сказав сот­никовi i воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися».

³²Тодi вої­ни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав.

³³Коли почало свiтати, Пав­ло умовляв усiх приймати їжу, ка­жучи: «Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи.

³⁴Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови».

³⁵Промовив­ши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти.

³⁶Тодi всi пiд­бадьорилися i також прийняли їжу.

³⁷Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ.

³⁸Hаси­тившись їжею, почали полегшува­ти корабель, викидаючи пшеницю в море.

³⁹Коли ж настав день, землi не розпiзна­вали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем.

⁴⁰I, пiд­нявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега.

⁴¹Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.

⁴²Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк.

⁴³Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли пла­вати, першими кинутися i вийти на землю,

⁴⁴iншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.