Acts 26
1 Агриппа сказав Павловi: «Дозволяється тобi говорити за себе». Тодi Павло, простягнувши руку, почав говорити на свiй захист.
2 «Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогоднi можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї,
3 тим бiльше, що ти знаєш усi юдейськi звичаї i суперечностi. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.
4 Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi, знають усi юдеї;
5 вони здавна знають про мене, якщо захочуть свiдчити, що я жив, як фарисей, за найсуворiшим у нашому вiросповiданнi вченням.
6 I нинi я стою перед судом за надiю на обiтницю, дану Богом нашим отцям,
7 здiйснення якої сподiваються побачити нашi дванадцять колiн, що старанно служать Боговi день i нiч. За цю-то надiю, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї.
8 Що ж? Hевже ви вважаєте неймовiрним, що Бог воскрешає мертвих?
9 Щоправда, i я думав, що менi належить багато дiяти проти iменi Iсуса Hазорея.
10 Це я i робив у Єрусалимi: одержавши владу вiд первосвященикiв, я багатьох святих ув’язнював, i коли вбивали їх, я подавав на те голос;
11 i по всiх синагогах я багаторазово мучив їх, i примушував ганити Iсуса, i, з надмiрною лютiстю до них, переслiдував їх навiть у чужих мiстах.
12 Для цього йдучи до Дамаска з владою i дорученням вiд первосвященикiв,
13 серед дня на дорозi я, царю, побачив з неба свiтло, яснiше вiд сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрi йшли зi мною.
14 Усi ми попадали на землю, i я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна».
15 Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав: «Я — Iсус, Якого ти гониш.
16 Але встань i стань на ноги твої; бо для того Я i з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем i свiдком того, що ти бачив i що Я вiдкриваю тобi,
17 визволяючи тебе вiд народу юдейського i вiд язичникiв, до яких Я тепер посилаю тебе
18 розкрити очi їм, щоб вони навернулися вiд темряви до свiтла i з-пiд влади сатани до Бога, щоб вiрою в Мене держали прощення грiхiв i долю з освяченими».
19 Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видiнню,
20 а спершу жителям Дамаска i Єрусалима, потiм усiй землi юдейськiй i язичникам проповiдував, щоб вони покаялися i навернулися до Бога, чинячи дiла, достойнi покаяння.
21 За це юдеї схопили мене у храмi i хотiли розтерзати.
22 Але, одержавши допомогу вiд Бога, я до цього дня стою i свiдчу малому i великому, нiчого не кажучи, крiм того, про що пророки i Мойсей говорили, що це буде,
23 а саме, що Христос мав постраждати i, воскреснувши першим iз мертвих, проповідати свiтло юдейському народовi i язичникам».
24 Коли вiн так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченiсть доводить тебе до божевiлля».
25 «Hi, високоповажний Фесте, — сказав вiн, — я не безумствую, але кажу слова iстини i здорового глузду.
26 Бо знає про це цар, перед яким i кажу смiливо. Я не вiрю, що вiд нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку вiдбувалося.
27 Чи вiриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що вiриш».
28 Агриппа сказав Павловi: «Ти майже переконуєш мене стати християнином».
29 Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тiльки ти, але й усi, що слухають мене сьогоднi, зробились такими, як я, окрiм цих кайданiв».
30 I коли вiн це сказав, цар i правитель, Веренiка i всi, що сидiли з ними, встали.
31 I, вiдiйшовши вбiк, говорили мiж собою, що цей чоловiк нiчого, вартого смертi чи кайданiв, не робить.
32 I сказав Агриппа Фестовi: «Можна було б звiльнити цього чоловiка, якби вiн не вимагав кесаревого суду». Тому i вирiшив правитель вiдiслати його до кесаря.