Acts 26— 2004

¹Агриппа сказав Павловi: «Дозволяється тобi говорити за себе». Тодi Павло, простягнувши руку, почав говорити на свiй захист.

²«Царю Агриппо! Я почу­ваю себе щасливим, що сьогоднi можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї,

³тим бiльше, що ти знаєш усi юдейськi звичаї i суперечностi. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.

⁴Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi, знають усi юдеї;

⁵вони здав­на знають про мене, якщо захочуть свiдчити, що я жив, як фари­сей, за найсуворiшим у нашому вiро­сповiданнi вченням.

⁶I нинi я стою перед судом за надiю на обiт­ницю, дану Богом нашим отцям,

⁷здiйснення якої сподiваються побачити нашi дванадцять колiн, що старанно служать Боговi день i нiч. За цю-то надiю, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї.

⁸Що ж? Hевже ви вважаєте неймовiр­ним, що Бог воскрешає мертвих?

⁹Щоправда, i я думав, що менi на­лежить багато дiяти проти iменi Iсуса Hазорея.

¹⁰Це я i робив у Єру­салимi: одержавши владу вiд первосвященикiв, я багатьох святих ув’язнював, i коли вбивали їх, я по­давав на те голос;

¹¹i по всiх синагогах я багаторазово мучив їх, i примушував ганити Iсуса, i, з надмiрною лютiстю до них, пере­слiдував їх навiть у чужих мiстах.

¹²Для цього йдучи до Дамаска з владою i дорученням вiд первосвященикiв,

¹³серед дня на дорозi я, царю, побачив з неба свiтло, яснiше вiд сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрi йшли зi мною.

¹⁴Усi ми попадали на землю, i я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна».

¹⁵Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав: «Я — Iсус, Якого ти гониш.

¹⁶Але встань i стань на ноги твої; бо для того Я i з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем i свiдком того, що ти бачив i що Я вiдкри­ваю тобi,

¹⁷визволяючи тебе вiд народу юдейського i вiд язични­кiв, до яких Я тепер посилаю тебе

¹⁸розкрити очi їм, щоб вони навер­нулися вiд темряви до свiтла i з-пiд влади сатани до Бога, щоб вiрою в Мене держали прощення грiхiв i долю з освяченими».

¹⁹Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видiнню,

²⁰а спершу жителям Дамаска i Єрусалима, потiм усiй землi юдей­ськiй i язичникам проповiдував, щоб вони покаялися i навернулися до Бога, чинячи дiла, достойнi покаяння.

²¹За це юдеї схопили мене у храмi i хотiли розтерзати.

²²Але, одержавши допомогу вiд Бога, я до цього дня стою i свiдчу малому i великому, нiчого не кажучи, крiм того, про що пророки i Мойсей говорили, що це буде,

²³а саме, що Христос мав постраждати i, воскреснувши першим iз мертвих, проповідати свiтло юдей­ському народовi i язичникам».

²⁴Коли вiн так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумст­вуєш ти, Павле! Велика вченiсть доводить тебе до божевiлля».

²⁵«Hi, високоповажний Фесте, — сказав вiн, — я не безумствую, але кажу слова iстини i здорового глузду.

²⁶Бо знає про це цар, перед яким i кажу смiливо. Я не вiрю, що вiд нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку вiдбувалося.

²⁷Чи вiриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що вiриш».

²⁸Агрип­па сказав Павловi: «Ти майже переконуєш мене стати християнином».

²⁹Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тiльки ти, але й усi, що слухають мене сьогоднi, зробились такими, як я, окрiм цих кайданiв».

³⁰I ко­ли вiн це сказав, цар i правитель, Веренiка i всi, що сидiли з ними, встали.

³¹I, вiдiйшовши вбiк, говорили мiж собою, що цей чоловiк нiчого, вартого смертi чи кайда­нiв, не робить.

³²I сказав Агриппа Фестовi: «Можна було б звiльнити цього чоловiка, якби вiн не вимагав кесаревого суду». Тому i вирi­шив правитель вiдiслати його до кесаря.