Acts 28
1 Урятувавшись, тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт.
2 Iноплемiнники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно.
3 Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на вогонь, [тодi] єхидна, вилiзши з жару, повисла у нього на руцi.
4 Iноплемiнники, побачивши змiю, звислу в нього на руцi, говорили один одному: «Певне, цей чоловiк — убивця, коли його, врятованого вiд моря, суд Божий не залишає жити».
5 Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди.
6 Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiнили думку i говорили, що вiн Бог.
7 Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поплiй; вiн прийняв нас i три днi люб’язно пригощав.
8 Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його.
9 Пiсля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiлялися,
10 i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним.
11 Через три мiсяцi ми вiдпливли на олександрiйському кораблi, який називався «Дiоскури» i зимував на цьому островi;
12 і, припливши до Сиракуз, пробули там три днi.
13 Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли,
14 де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим.
15 Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав.
16 Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо — з воїном, що стерiг його.
17 Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: «Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян.
18 Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти;
19 але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ.
20 З цiєї причини я i покликав вас, щоб побачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами».
21 Вони ж сказали йому: «Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого.
22 А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються».
23 I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiдчення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв.
24 Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили.
25 Тi, що були незгiднi мiж собою, виходили, коли Павло сказав такi слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю:
26 «Пiди до цього народу i скажи: «Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима дивитися будете i не побачите».
27 Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх».
28 Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують».
29 Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою.
30 І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього,
31 проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.