Acts 28— 2004

¹Урятувавшись, тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт.

²Iноплемiн­ники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно.

³Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на во­гонь, [тодi] єхидна, вилiзши з жа­ру, повисла у нього на руцi.

⁴Iно­пле­мiнники, побачивши змiю, звис­лу в нього на руцi, говорили один од­ному: «Певне, цей чоловiк — убив­­ця, коли його, врятованого вiд мо­ря, суд Божий не залишає жити».

⁵Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди.

⁶Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiни­ли думку i говорили, що вiн Бог.

⁷Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поп­лiй; вiн прийняв нас i три днi лю­б’язно пригощав.

⁸Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його.

⁹Пiс­ля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiля­лися,

¹⁰i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним.

¹¹Через три мiсяцi ми вiдплив­ли на олександрiйському кораблi, який називався «Дiоскури» i зиму­вав на цьому островi;

¹²і, приплив­ши до Сиракуз, пробули там три днi.

¹³Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли,

¹⁴де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим.

¹⁵Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав.

¹⁶Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо — з воїном, що стерiг його.

¹⁷Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: «Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян.

¹⁸Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти;

¹⁹але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ.

²⁰З цiєї причини я i покликав вас, щоб по­бачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами».

²¹Вони ж сказали йому: «Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого.

²²А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються».

²³I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiд­чення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв.

²⁴Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили.

²⁵Тi, що були не­згiднi мiж собою, виходили, ко­ли Павло сказав такi слова: «Доб­ре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю:

²⁶«Пiди до цього народу i скажи: «Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима ди­витися будете i не побачите».

²⁷Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх».

²⁸Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують».

²⁹Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою.

³⁰І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього,

³¹проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.