Acts 24— 2004

¹Через п’ять днiв прийшли первосвященик Ананiя зi старiйшинами i з якимсь ритором Тертуллом, якi скаржилися правителевi на Павла.

²Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи:

³«Завжди i повсюди з усякою вдячнiстю ми визнаємо, що тобi, високоповажний Фелiксе, ми зобов’язанi стiй­ким миром i твоєму пiклуванню про благоустрiй цього народу.

⁴Та щоб багато не турбувати тебе, про­шу тебе вислухати нас коротко з властивою тобi лагiднiстю.

⁵Зна­йшовши цього чоловiка губителем суспiльства, пiдбурювачем заколоту мiж юдеями, що живуть по всьому свiтi, i представником Назо­рейської єресi,

⁶який наважився навiть осквернити храм, ми взяли його i хотiли судити його за нашим законом.

⁷Але тисяцький Лiсiй, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших i послав до тебе,

⁸звелiвши i нам, його обвинувачам, iти до тебе. Ти можеш сам, розiбравшись, дiзна­тись вiд нього про все те, в чому ми звинувачуємо його».

⁹I юдеї пiдтвердили, сказавши, що це так.

¹⁰Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, вiдповiв: «Зна­ючи, що ти багато рокiв справедливо судиш народ цей, я тим вiль­нiше буду захищати мою справу.

¹¹Ти можеш довiдатися, що не бiль­ше дванадцяти днiв минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклонiння.

¹²Hi в святилищi, нi в синагогах, нi в мiстi вони не зна­ходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народi,

¹³i не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене.

¹⁴Але признаюся тобi в тому, що, згiдно вченню, яке вони називають єрессю, я дiйсно служу Боговi отцiв моїх i вiрую всьому, що написано в Законi i Пророках,

¹⁵маючи надiю на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників i грiшників, чого i самi вони сподiваються.

¹⁶Тому i сам дбаю я завжди мати непорочну совiсть перед Богом i людьми.

¹⁷По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народовi милостиню i приношення.

¹⁸При тому знайшли мене очищеним у храмi, не з народом i не з галасом.

¹⁹Це були деякi асiйськi юдеї, котрим належало б стати перед тобою i звинувачувати мене, коли щось мають проти мене.

²⁰Або са­мi тi нехай скажуть, яку знайшли вони в менi неправду, коли я стояв перед синедрiоном,

²¹хiба тiльки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи помiж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нинi приймаю суд вiд вас».

²²Вислухавши це, Фелiкс вiд­клав їхню справу i сказав: «Роз­гляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лiсiй i я докладнiше довiдаюсь про це вчення».

²³А Пав­ла наказав сотниковi стерегти, але не утискувати його i не забороняти нiкому з його близьких служити йому або приходити до нього.

²⁴Через кiлька днiв Фелiкс, при­йшовши з Друзiллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла i слухав його про вiру в Христа Iсуса.

²⁵I коли вiн говорив про правду, про стриманiсть i про майбутнiй суд, то Фелiкс про­йнявся страхом i вiдповiв: «Тепер iди, а коли знайду час, по­кличу тебе».

²⁶До того ж вiн спо­дiвався, що Павло дасть йому грошей, щоб вiдпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним.

²⁷Коли минуло два роки, мiс­це Фелiкса посiв Порцiй Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелiкс залишив Павла в кайданах.