Acts 23— 2004

¹Павло, звівши погляд на синедрiон, сказав: «Мужi-брат­тя! Я всiєю доброю совiстю жив перед Богом до цього дня».

²Пер­восвященик же Ананiя зве­лiв тим, що стояли перед ним, би­ти його по устах.

³Тодi Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стi­но поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, i, супроти закону, велиш бити мене».

⁴А тi, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?»

⁵Павло сказав: «Я не знав, браття, що вiн первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов».

⁶Павло, зрозумiвши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виго­лосив у синедрiонi: «Мужi-браття! Я фарисей, син фарисея; за надiю на воскресіння мертвих мене судять».

⁷Коли вiн це сказав, стався розбрат мiж фарисеями i саддукеями, i збори роздiлилися.

⁸Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, нi ангела, нi духа, а фарисеї визнають i те, й інше.

⁹Зчинив­ся великий галас, i книжники фарисейської частини, пiднявшись, сперечалися мiж собою, кажучи: «Hiчого лихого не знаходимо ми в цьому чоловiковi. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi».

¹⁰Та як розлад збiль­шився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелiв воїнам зiйти, взяти його з-поміж них i вiдвести у фортецю.

¹¹Hаступної ночi Господь, з’я­вившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свiдчив про Мене в Єрусалимi, так належить тобi свiдчити і в Римi».

¹²Коли настав день, деякi юдеї, порадившись, поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють Павла.

¹³Було їх понад сорок, що поклялися.

¹⁴Вони, прийшовши до первосвященикiв i старiйшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нiчого не їсти, поки не уб’ємо Павла.

¹⁵Отже, нинi ви з синедрiоном скажiть тисяцькому, щоб завтра вивiв його до нас, нiби ви хочете точнiше розглянути справу про нього; а ми, перш нiж вiн наблизиться, готовi вбити його».

¹⁶Почувши про цей замiр, син Павлової сестри прийшов i, увiйшовши у фортецю, повiдомив Павла.

¹⁷Павло ж покликав одного з сотникiв i сказав: «Вiдведи цього юнака до тисяцького, бо вiн має дещо сказати йому».

¹⁸Той, взявши його, привiв до тисяцького i сказав: «В’язень Павло покликав мене i просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi».

¹⁹Тисяцький, взявши його за руку i вiдiйшовши з ним, спитав на самотi: «Що таке маєш звiстити менi?»

²⁰Вiн вiдповiв, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранцi вивiв Павла до них у синедрiон, так нiби вони хочуть точнiше дослiдити справу про нього.

²¹Але ти не слухай їх, бо його пiдстерiгають понад сорок чоловiк з них, якi поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють його; i тепер вони готовi, чекаючи твого розпорядження.

²²Тодi тисяцький вiд­пустив юнака, сказавши: «Hi­кому не кажи, що ти повiдомив про це мене».

²³I, покликавши двох сотникiв, сказав: «Приготуйте менi двiстi озброєних воїнiв, i сiмдесят кiн­них, i стрiльцiв двiстi, щоб iз третьої години ночi iшли до Кесарiї.

²⁴Приготуйте також ослiв, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелiкса».

²⁵Hаписав i листа такого змiсту:

²⁶«Клавдiй Лiсiй високоповажному правителю Фелiксу — вітання.

²⁷Цього мужа юдеї схопили i готовi були вбити; я, прийшовши з воїнами, вiдняв його, дiзнавшись, що вiн римський громадянин.

²⁸Потiм, бажаючи з’ясувати, в чо­му його звинувачують, привiв його в їхнiй синедрiон

²⁹i зна­йшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому нiякої немає провини, вартої смерти чи кайданiв.

³⁰А по­чувши, що юдеї замислили зло на цього чоловiка, я негайно надi­слав його до тебе, наказавши i обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь».

³¹Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночi до Антипатриди.

³²А друго­го дня, залишивши кiнних iти з ним, повернулися до фортецi.

³³А тi, прийшовши до Кесарiї i вiддавши листа правителевi, поставили перед ним i Павла.

³⁴Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої вiн областi, i, до­вiдав­шись, що iз Киликiї, сказав:

³⁵«Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». I звелiв йому бути пiд вартою в Iродовiй преторiї.