Acts 22— 2004

¹«Мужi, браття i отцi! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами».

²Почувши ж, що вiн заговорив з ними єврейською мовою, вони ще бiльше стихли. Вiн сказав:

³«Я — юдеянин, народився у Тарсi киликiйському, вихований у цьому мiстi при ногах Гамалiїла, ретельно навчений у батькiвському законi, ревнитель у Бозi, як i всi ви нинi.

⁴Я гнав послiдовникiв цього вчення навiть до смертi, зв’язуючи i вiддаючи до в’язницi i чоловiкiв, i жiнок,

⁵як засвiдчать про мене первосвященик i всi старiйшини, вiд котрих, узявши листи до братiї, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешнiх привести в кайданах до Єрусалима на катування.

⁶I коли я був у дорозi i наближався до Дамаска, близько полудня неспо­дiвано осяяло мене велике свiтло з неба.

⁷Я впав на землю i почув голос, що говорив менi: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»

⁸Я вiдповiв: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав менi: «Я Iсус Hазорей, Якого ти гониш».

⁹Тi, що були зi мною, бачили свiтло i злякалися, але голосу Того, Хто говорив менi, не чули.

¹⁰Тодi я сказав: «Господи! Що менi робити?» Господь же сказав менi: «Устань та йди в Дамаск, i там тобi сказано буде все, що призначено тобi робити».

¹¹А оскільки я вiд слави свiтла того позбувся зору, то тi, що були зi мною, за руку привели мене до Дамаска.

¹²Один Ананiя, чоловiк благочестивий за законом, про що свідчать усi юдеї, що живуть у Дамаску,

¹³прийшов до мене i, пiдiйшовши, сказав менi: «Савле‚ брате! Прозри». I я негайно побачив його.

¹⁴Вiн же сказав менi: «Бог отцiв наших наперед обрав тебе, щоб ти пiзнав волю Його, побачив Праведника i почув голос з уст Його,

¹⁵бо ти будеш Йому свiдком перед усiма людьми у тому, що бачив i чув.

¹⁶Отже, чого ж ти зволiкаєш? Устань, охрестися та обмий грiхи твої, призвав­ши iм’я Господа Iсуса».

¹⁷Коли я повернувся до Єрусалима i молив­ся в храмi, не тямлячи себе,

¹⁸я побачив Його‚ i Вiн сказав менi: «Поспiши i скорiше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свiдчення про Мене».

¹⁹Я сказав: «Господи, їм вiдомо, що я тих, хто вiрував у Тебе, ув’язнював у темницi i бив у синагогах,

²⁰i коли проливалася кров Стефана, свiдка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, i стерiг одежу тих, хто вбивав його».

²¹I Вiн сказав менi: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичникiв».

²²До цього слова слухали його; а потiм пiдняли крик, гукаючи: «Знищ iз землi такого! Бо йому не слiд жити».

²³Поки вони крича­ли, кидали одяг i порох у повiтря,

²⁴тисяцький звелiв увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довiдатися: з якої причини так кричали проти нього.

²⁵Але коли розтягли його ремiнням, Павло сказав сотниковi, що стояв: «Хiба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»

²⁶Почувши ж це, сот­ник пiшов i доповiв тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловiк — римський громадянин».

²⁷Тодi тисяцький, пiдiйшовши до нього, сказав: «Ска­жи менi, ти римський громадянин?» Вiн сказав: «Так».

²⁸Тисяцький на те вiдповiв: «Я за вели­кi грошi придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому».

²⁹Тодi вiдразу вiдступи­ли вiд нього тi, хто хотiв катувати його, а тисяцький, дiзнавшись, що вiн римський громадянин, злякався, що зв’язав його.

³⁰Другого дня, бажаючи досто­вiрно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звiльнив його вiд кайданiв, i звелiв зiбратися первосвященикам i всьому синедрiо­ну та, вивiвши Павла, поставив його перед ними.