Acts 21— 2004

¹Коли ж ми, розлучившись iз ними, вiдпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звiдти до Патари,

²i, знайшовши корабель, що прямував до Фiнiкiї, зiйшли на нього i вiдпливли.

³Коли показався Кiпр, ми, залишивши його лiворуч, попливли до Сирiї i причалили в Тирi, бо тут треба було розвантажити корабель.

⁴I, знайшовши ученикiв, пробули там сiм днiв. Вони, з натхнення Духа, говорили Павловi, щоб вiн не йшов до Єрусалима.

⁵Перебувши цi днi, ми вийшли i пiшли, i нас усi прово­джали з жiнками i дiтьми аж за мiс­то; а на березi, ставши на ко­лiна, помолились.

⁶I, попрощавшись один з одним, ми зiйшли на корабель, а вони повернулися додому.

⁷Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привiтавши братiю, пробули в них один день.

⁸А другого дня вранці Павло i ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарiї i, увiйшовши в дiм Филипа-благовiсника, одного з семи дияконiв, залишились у нього.

⁹У нього було чотири дочки дiвицi, якi пророку­вали.

¹⁰Тим часом як ми перебували там багато днiв, прийшов з Юдеї якийсь пророк на iм’я Агав,

¹¹i, увiйшовши до нас, вiн узяв Павлiв пояс i, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимi i видадуть у руки язични­кiв».

¹²Коли ж ми почули це, то i мiсцевi‚ i ми просили, щоб вiн не ходив до Єрусалима.

¹³Але Павло у вiдповiдь сказав: «Що ви робите? Чого плачете i засмучуєте серце моє? Я не тiльки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимi за iм’я Господа Iсуса».

¹⁴Ко­ли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!»

¹⁵По цих днях, приготувавшись, ми пiшли до Єрусалима.

¹⁶З нами йшли i деякi ученики з Кесарiї, проводжаючи нас до одного Мнасона кiпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити.

¹⁷Коли прибули ми до Єрусали­ма, браття привiтно прийняли нас.

¹⁸Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли i всi пресвiтери.

¹⁹Привiтавши їх, Павло розповiдав докладно, що створив Бог у язичникiв через його служiння.

²⁰Вони ж, вислухавши, прославили Бога i сказали йому: «Бачиш, брате, скiльки тисяч юдеїв [якi] увiрувало, i всi вони — рев­нителi закону.

²¹Вони ж наслухались про тебе, що ти всiх юдеїв, якi живуть мiж язичниками, навчаєш вiдступництва вiд Мойсея, говорячи, щоб вони не обрiзували дiтей своїх i не дотримувалися звичаїв батькiвських.

²²Отже, що ж? Hапевне, зiйдеться народ; бо почують, що ти прийшов.

²³Зроби ж те, що скажемо тобi. Є в нас чотири чоловiки, якi взяли на себе обiтницю.

²⁴Взявши їх, очисться з ними i прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собi голови, i пiзнають усi, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону.

²⁵А про язичникiв, якi увiрували, ми писали, щоб вони нiчого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе вiд iдоложертовного, вiд крови, вiд удавленини та блуду».

²⁶Тодi Павло, узявши тих мужiв i очистившись iз ними, наступного дня увiйшов у храм i оголосив закiнчення днiв очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва.

²⁷Коли ж сiм днiв закiнчували­ся, тодi асiйськi юдеї, побачивши його в храмi, пiдбурили весь народ i наклали на нього руки,

²⁸викликуючи: «Мужi iзраїльськi, допоможiть: цей чоловiк скрiзь на­в­чає всiх проти народу i закону i мiсця цього; до того ж i еллiнiв увiв у храм i осквернив це святе мiсце».

²⁹Бо перед цим вони бачи­ли з ним у мiстi Трофима ефесянина i думали, що Павло увiв його до храму.

³⁰Усе мiсто заворушилося‚ i народ збiгся; i, схопивши Павла, потягли його геть з храму, i негайно було зачинено дверi.

³¹Коли ж вони хотiли вбити його, до тисяцького полку дiйшла звiст­ка, що увесь Єрусалим збунтувався.

³²Вiн, негайно взявши воїнiв i сот­никiв, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнiв, перестали бити Павла.

³³Тодi тисяцький, наблизившись, узяв його i звелiв закути двома ланцюгами, i допитувався, хто вiн та що вчинив.

³⁴У народi однi кричали одне, а iншi — друге; вiн же, не змiгши через сум’яття довiдатись про щось певне, звелiв вести його до фортецi.

³⁵Коли ж вiн був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський,

³⁶бо багато лю­дей йшли слiдом i кричали: «Смерть йому!»

³⁷Входячи до фортецi, Павло ска­зав тисяцькому: «Чи можна менi щось тобi сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки?

³⁸Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушен­ня i вивiв у пустелю чотири тисячi розбiйникiв?»

³⁹Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить вiдомого киликiй­ського мiста; прошу тебе, дозволь менi говорити до народу».

⁴⁰Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; i коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так: