Acts 17— 2004

¹Пройшовши через Амфi­поль i Аполлонiю, (вони) при­йшли до Фессалонiки, де була юдей­ська синагога.

²Павло, за своїм зви­чаєм, пiшов до них i три суботи говорив з ними з Писання,

³вiд­криваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати i воскреснути з мертвих, i що цей Христос є Iсус, Якого я проповi­дую вам».

⁴I деякi з них увiрували i приєдналися до Павла та Сили, як з еллiнiв, що визнають Бога, дуже багато, так i зі знатних жi­нок чимало.

⁵Але юдеї, якi не увi­рували, запалившись заздрiстю i взявши з майдану деяких негiд­них людей, зiбралися натовпом i збурювали мiсто i, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу.

⁶Hе зна­йшовши ж їх, потягли Ясона i деяких братiв до мiських начальникiв з криком, що цi всесвiтнi пiдбурювачi прийшли сюди,

⁷а Ясон прийняв їх; i всi вони дiють проти повелiнь кесаря, визнаючи iншого царем — Iсуса.

⁸I стривожили народ та мiських начальникiв, що слухали їх.

⁹Але тi, одер­жавши вiд Ясона та iнших запоруку, вiдпустили їх.

¹⁰Hегайно вночi браття вiдпра­вили Павла та Силу до Верiї, прибувши до якої, вони пiшли до синагоги юдейської.

¹¹Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки: вони прийняли слово з усiєю ревнiстю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.

¹²I багато з них увiрувало, та з еллiн­ських почесних жiнок i чоловiкiв чимало.

¹³Але коли фессалонiкiй­ськi юдеї довiдалися, що i у Верiї проповiдано Павлом слово Боже, то прийшли i туди, збуджуючи та пiдбурюючи народ.

¹⁴Тодi браття зараз же вiдпустили Павла, який iшов немовби до моря; а Сила i Тимофiй зосталися там.

¹⁵Тi, що супроводжували Павла, провели його до Афiн i, одержавши наказ щодо Сили й Тимофiя, щоб вони швидше прийшли до нього, вiд­були.

¹⁶Чекаючи їх в Афiнах, Павло збурився духом, бачачи це мiсто‚ повне iдолiв.

¹⁷Тож вiн говорив у синагозi з юдеями i тими, якi шанують Бога, i кого вiн зустрiчав щоденно на майданi.

¹⁸Деякі з епiкурейських фiлософiв та стоїкiв почали сперечатися з ним; од­нi говорили: «Що хоче сказати цей марнослiвець?» А iншi: «Здається, вiн проповiдує про чужi божества», бо вiн благовiстив їм про Iсуса i воскресіння.

¹⁹I, взявши його, привели до ареопагу i говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його пропо­вiдуєш?

²⁰Бо щось дивовижне ти вкла­даєш у вуха нашi. Тому хоче­мо знати, що це таке?»

²¹Усi ж афi­ня­ни та чужоземцi, якi жили серед них, нi в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

²²Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побож­нi.

²³Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертов­ник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i пропо­вiдую вам.

²⁴Бог‚ що створив свiт i все, що в ньому, Вiн‚ будучи Гос­подом неба i землi, не в рукотвор­них храмах живе

²⁵i не вимагає служiння людських рук, нiби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все.

²⁶Від однiєї крови створив увесь рiд людський для проживання по всiй землi, наперед визначивши часи i межi їх перебування,

²⁷щоб вони шукали Бога, чи не вiдчують Його i чи не знайдуть, хоч Вiн i недалеко вiд кожного з нас:

²⁸бо ми Hим живемо‚ i рухаємось‚ i iс­нуємо, як i деякi з ваших вiршо­творців говорили: «Ми Його i рiд».

²⁹Отже, будучи родом Божим, ми не повиннi думати, що Божество подiбне до золота, або срiбла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.

³⁰Залишаючи часи невiдання, Бог нинi повелiває всiм людям усюди покаятися;

³¹бо Вiн визначив день, у який праведно судитиме весь свiт, через наперед настанов­леного Hим Мужа, подавши свiд­чення всiм через воскресіння Його з мертвих».

³²Почувши про вос­кресіння мертвих, однi глузували, а iншi говорили: «Про це послухаємо тебе iншим часом».

³³I Пав­ло вийшов з-поміж них.

³⁴Деякi мужi, приєднавшись до нього, увi­рували; мiж ними був Діонисiй Ареопагiт i жiнка на iм’я Дамар та iншi з ними.