Acts 16— 2004

¹Дiйшов вiн до Дервiї i Лiстри. I ось був там один ученик на iм’я Тимофiй, у якого мати була юдеянка, що увiрувала, а батько — еллiн,

²i про якого свiд­чили браття, що перебували в Лiстрi та Iконiї.

³Павло захотiв узяти його з собою; i взявши, обрi­зав його заради юдеїв, що були в тих мiсцях; бо всi знали про бать­ка його, що вiн був еллiн.

⁴Про­ходячи ж по мiстах, вони передавали вiрним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвiтерами в Єрусалимi.

⁵I церк­ви утверджувалися вiрою i повсякденно зростали кiлькiсно.

⁶Коли ж вони пройшли Фригiю та Галатiйську країну, заборонив їм Святий Дух проповiдувати слово в Асiї.

⁷Дiйшовши до Мiсiї, вони поривалися йти у Вифинiю; але Дух не допустив їх.

⁸Перейшов­ши ж Мiсiю, вони зiйшли в Троаду.

⁹I було Павловi вночi видiн­ня: один муж, македонянин, стояв i благав його, кажучи: «Прийди до Македонiї i допоможи нам».

¹⁰Пiсля цього видiння зараз же ми вирiшили йти до Маке­донiї, зрозумiвши, що нас покликав Господь благовiстити там.

¹¹Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракiї, а другого дня до Hеаполя,

¹²звiдти ж у Филипи; це перше мiсто в тiй час­тинi Македонiї, колонiя. У тому мiстi ми пробули кiлька днiв.

¹³А суботнього дня ми вийшли за мiсто до рiчки, де, за звичаєм, бу­ло мiсце молитви, i, сiвши, розмовляли з жiнками, якi посходились.

¹⁴I слухала одна жiнка на ймення Лiдiя, з мiста Фiатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; i Господь вiдкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло.

¹⁵Коли ж вона та її домашнi охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вiрною Господу, то увi­йдiть у мiй дiм i живiть у мене»; i переконала нас.

¹⁶Сталося ж, як iшли ми на молитву, зустрiла нас одна служниця, яка мала духа вiщування i яка вiщуванням давала великий прибуток своїм господарям.

¹⁷Йду­чи за Павлом i за нами, вона кричала, кажучи: «Цi чоловiки — ра­би Бога Всевишнього, якi звiща­ють нам путь спасiння».

¹⁸Це вона робила багато днiв. Павло, розгнiвавшись, обернувся i сказав ду­ховi: «Повелiваю тобi iм’ям Iсу­са Христа вийти з неї». I дух вийшов вiдразу.

¹⁹Господарi ж її, побачив­ши, що втратили надiю на їхнiй прибуток, схопили Павла й Силу i потягли на площу до начальни­кiв.

²⁰I, привiвши їх до воєвод, ска­зали: «Цi люди, будучи юдеями, збурюють наше мiсто

²¹i про­повi­дують звичаї, яких нам, римлянам, не личить нi приймати, нi ви­конувати».

²²Hарод також піднявся на них, а воєводи, зiрвавши з них одяг, звелiли бити їх палицями

²³i, нанiсши їм багато уда­рiв, вкинули у в’язницю, наказав­ши в’язничному сторожевi пильно стерегти їх.

²⁴Одержавши такий наказ, вiн вкинув їх у внут­рiшню в’язницю i ноги їхнi забив у колоду.

²⁵Близько опiвночi Павло i Сила, молячись, прославляли Бога; в’яз­нi ж слухали їх.

²⁶Раптом став­ся великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; i враз вiд­чинились усi дверi, i кайдани на всiх послабли.

²⁷В’язничний сторож, прокинувшись i побачивши, що дверi в’язницi вiдчиненi, вихопив меч i хотiв накласти на себе руки, думаючи, що в’язнi втекли.

²⁸Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собi нiякого зла, бо всi ми тут».

²⁹Вiн же, зажадавши свiтла, вбiг до в’язницi; i припав у трем­тiннi до Павла i Сили,

³⁰i, вивiвши їх геть, сказав: «Господарi мої, що менi робити, щоб спастися?»

³¹Во­ни ж сказали: «Вiруй у Господа Iсуса Христа i спасешся ти i весь дiм твiй».

³²I проповiдали слово Господнє йому i всiм, хто був у домi його.

³³I, взявши їх тiєї ж години ночi, вiн обмив їхнi рани i негайно охрестився сам i всi домашнi його.

³⁴I, привiвши їх у свiй дiм, запропонував трапезу i радiв з усiм домом своїм, що увiрував у Бога.

³⁵Коли ж настав день, воєводи послали міських служителiв сказати: «Вiдпусти людей тих».

³⁶В’яз­ничний сторож сказав про це Павловi: «Воєводи прислали, щоб вiдпустити вас; отже, вийдiть тепер i йдiть з миром».

³⁷Але Павло відказав їм: «Hас, римських гро­мадян, без суду прилюдно би­ли, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hi, нехай прийдуть i самi виведуть нас».

³⁸Мiськi служителi сказали цi слова воєводам, i тi злякались, почув­ши, що це римськi громадяни.

³⁹I, прийшовши, вибачились перед ними, i, вивiвши, просили йти собi з мiста.

⁴⁰Вони ж, вийшовши з в’язницi, прийшли до Лiдiї i, побачивши братiв, повчали їх, i пiшли.