Acts 14— 2004

¹В Iконiї вони увiйшли разом у юдейську синагогу i говорили так, що увiрувало дуже багато юдеїв i еллiнiв.

²А невiруючi юдеї розпалили i розлютили проти братiї серця язичникiв.

³Проте вони пробули тут досить часу, смiливо проповiдуючи Господа, Який на свiдчення слова благодатi Своєї творив їх руками знамення i чудеса.

⁴Тим часом народ у мiстi роздiлився: однi були на боці юдеїв, а iншi — на боці апостолiв.

⁵Коли ж язичники та юдеї зi своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити i побити їх камiнням,

⁶вони, довi­давшись про це, вiдiйшли в лiка­онськi мiста Лiстру та Дервiю i околицi їх

⁷i там благовiстили.

⁸У Лiстрi сидiв один чоловiк, слабий на ноги, кривий вiд утроби матерi своєї, i нiколи не ходив.

⁹Вiн слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього i побачивши, що вiн має вiру для одер­жання зцiлення,

¹⁰сказав гучним голосом: «Тобi говорю в iм’я Господа Iсуса Христа: стань прямо на ноги твої». I вiн вiдразу скочив i почав ходити.

¹¹Hарод же, побачивши, що зробив Павло, пiднiс голос свiй, говорячи по-лiка­онськи: «Боги в образi людському зiйшли до нас».

¹²I назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмiєм, бо вiн передував у словi.

¹³А жрець iдола Зевса, що знаходився перед їхнiм мiстом, пригнавши до ворiт волiв i принiсши вiнки, хотiв разом iз народом принести жертву.

¹⁴Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ i гучно говорили:

¹⁵«Мужi! Що це ви робите? I ми такi самi люди, як i ви, i благовiстимо вам, щоб ви навернулися вiд цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо i зем­лю, i море, i все, що в них;

¹⁶Який у минулих поколiннях попустив, щоб усi народи ходили своїми шля­хами,

¹⁷хоч i не переставав свiд­чити про Себе благодiянням, пода­ючи нам з неба дощi i часи пло­доноснi та сповнюючи поживою i веселiстю серця нашi».

¹⁸I, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви i йти кожному додому.

¹⁹Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохiї та Iконiї прийшли деякi юдеї i, коли апостоли смiли­во проповiдували, переконали на­род вiдiйти вiд них, кажучи: «Во­ни не говорять нiчого iстинного, а все обманюють». I, пiдбуривши народ, побили Павла камiнням i витягли за мiсто, вважаючи його мертвим.

²⁰Коли ж ученики зiбра­лись бiля нього, вiн устав i пi­шов до мiста.

²¹А другого дня пішов із Варна­вою до Дервії. Проповiдавши Єван­гелiє цьому мiсту i навчивши багатьох, вони повернулися до Лiст­ри, Iконiї та Антиохiї,

²²змiцню­ючи душi учеників, благаючи перебувати у вiрi i навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже.

²³Рукоположивши ж їм пресвiтерiв для кожної церкви, вони помолилися з постом i передали їх Господевi, в Якого [ті] увiрували.

²⁴I, перейшовши Пiсидiю, прийшли до Памфилiї,

²⁵i, проповiдавши слово Господнє в Пергiї, прийшли до Атталії;

²⁶а звідтіль відплив­ли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.

²⁷Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними i як Вiн вiдкрив дверi вiри язичникам.

²⁸I перебува­ли там з учениками чимало часу.