Acts 13— 2004

¹В Антиохiйській церквi були деякi пророки i вчителi: Варнава i Симеон, що звався Hi­гер, i Луцiй киринеянин, i Манаїл, вихований з Iродом четвертовладником, i Савл.

²Коли вони слу­жили Господевi й постили, Дух Святий сказав: «Вiддiлiть Менi Вар­наву та Савла для дiла, на яке Я покликав їх».

³Тодi вони, попос­тившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх.

⁴Вони, посланi Духом Святим, прийшли до Селевкiї, а звiдтiль вiд­пливли до Кiпру;

⁵i, бувши в Са­ламiнi, проповiдували слово Боже в юдейських синагогах; ма­ли ж вони й Iоана для служіння.

⁶Пройшовши весь острiв до Пафа, знайшли вони одного волхва, лже­пророка, юдеянина на iм’я Варi­iсус,

⁷який був iз проконсулом Сергiєм Павлом, чоловiком розумним. Вiн, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.

⁸А Елiма-волхв [бо те означає iм’я його] противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри.

⁹Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого i глянувши на нього,

¹⁰сказав: «О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх?

¹¹І нинi ось рука Господня на тобi: ти будеш слiпий i не побачиш сонця до часу». I рап­том обiйняла його темрява й пiтьма, i вiн ходив навпомацки, шукаючи поводиря.

¹²Тодi прокон­сул, побачивши, що сталося, увi­рував, дивуючись ученню Господ­ньому.

¹³Вiдпливши з Пафа, Павло та тi, що були з ним, прибули до Пер­гiї, у Памфiлiї. А Iоан, вiдлучив­шись вiд них, повернувся до Єрусалима.

¹⁴Вони ж, проходячи вiд Пергiї, прибули до Антиохiї пi­сидiйської i, увiйшовши в синагогу суботнього дня, сiли.

¹⁵Пiсля читання Закону i Пророкiв начальники синагоги послали сказати їм: «Мужi-браття! Якщо у вас є сло­во повчання до народу, говорiть».

¹⁶Павло, пiдвiвшись, дав знак рукою i сказав: «Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога, вислухайте!

¹⁷Бог народу цього обрав батьків наших i пiднiс цей народ пiд час перебування у землi єгипетськiй, i силою великою вивiв їх iз неї,

¹⁸i близько сорока рокiв годував їх у пустелi.

¹⁹I, знищивши сiм народiв у землi Ханаанськiй, роздiлив їм у спадщину їхню землю.

²⁰I пiсля цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти ро­кiв, давав їм суддiв до пророка Самуїла.

²¹Потiм просили вони царя, i Бог дав їм Саула, сина Кi­сового, мужа з колiна Венiамі­нового. Так минуло рокiв сорок.

²²Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого i сказав, засвiдчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої».

²³З його роду Бог за обiт­ницею підніс Ісуса — Спасителя Iзраїлевi.

²⁴Перед самим пришестям Його Iоан проповiдував хрещення всьому народовi iзраїльсь­кому.

²⁵Закiнчуючи ж путь свою, Iоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось iде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах.

²⁶Мужi-браття, сини роду Авраамового i всi мiж вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасiння цього.

²⁷Бо жителi Єрусалима i начальники їхнi, не визнавши Його i осудивши, сповнили слова пророчi, що читаються кожної суботи,

²⁸i, не знайшовши в Hьому нiякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його.

²⁹Ко­ли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу.

³⁰А Бог воскресив Його з мертвих.

³¹Вiн багато днiв являвся тим, якi вийшли з Hим iз Галилеї до Єрусалима i якi нинi є свiдками Його перед народом.

³²I ми благовiс­тимо вам, що обiтницю, дану бать­кам, Бог виконав нам, дiтям їхнiм, воскресивши Iсуса,

³³як i в другому псалмi написано: «Ти Син Мiй: Я нинi родив Тебе».

³⁴А що воскресив Його з мертвих, так що Вiн уже не обернеться в тлiння, про це сказав так: «Я дам вам милостi, обiцянi Давидовi, вiрно».

³⁵Тому й в iншому мiсцi говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тлiння».

³⁶Давид, послужив­ши у свiй час Божiй волi, упокоївся, i приєднався до своїх отцiв, i побачив тлiння;

³⁷а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тлiн­ня.

³⁸Отже, нехай буде вiдомо вам, мужi-браття, що заради Hього вам сповiщається вiдпущення грiхiв;

³⁹i в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий вiруючий.

⁴⁰Стережiться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророкiв:

⁴¹«Дивiться, недбайливi, подивуйтесь i зникнiть; бо Я творю дiло в днi вашi, дiло, якому не повiрили б ви, коли б хто розповiв вам».

⁴²Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у нас­тупну суботу.

⁴³Коли ж присутнi розходились, то багато юдеїв i ша­нувальникiв Бога, навернених з язичникiв, пiшли слiдом за Павлом i Варнавою, якi, бесiдуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодатi Божiй.

⁴⁴Hаступної суботи мало не все мiсто зiбралося слухати слово Боже.

⁴⁵Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів i, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло.

⁴⁶Тодi Павло та Варнава з дерз­новенням сказали: «Вам першим належало проповiдувати слово Боже, а через те, що ви вiдкида­єте його й самих себе робите недостойними вiчного життя, то ми звертаємось до язичникiв.

⁴⁷Бо так заповiв нам Господь: «Я поставив Тебе свiтлом язичникам, щоб Ти був на спасiння аж до краю землi».

⁴⁸Слухаючи це, язич­ники радiли i прославляли слово Господнє, i увiрували всi, якi були наперед визначенi до вiчного життя.

⁴⁹I слово Господнє поширилося по всiй країнi.

⁵⁰Але юдеї намо­вили побожних та почесних жiнок i перших у мiстi людей, i вчинили гонiння на Павла та Варнаву, i вигнали їх за свої межі.

⁵¹Вони ж, обтрусивши на них порох з нiг своїх, пiшли до Iконiї.

⁵²А учени­ки сповнювались радости й Духа Святого.