1Які чарівні твої ноги у сандалях, шляхетна дочко князя. Цей вигін стегон, немов орнамент, що виконаний вправним майстром.
2Пупок твій мов та чаша кругла, хай завжди повен буде пряного вина. А твій живіт, неначе сніп пшениці, охоплений ліліями довкруги.
3А груденята, ніби двоє оленяток, немов газелі двоє близнюків.
4А шия, мов із слонової кості башта. А очі, мов озера у Хешбоні, що при воротах Бат-Раввім. Твій ніс, немов ливанська вежа, у бік Дамаска дивиться вона.
5А голова, немов гора Кармел, волосся хвилі, мов тенетів шовк, царя, й того зловити ними можна.
6Яка прекрасна і яка розкішна ти, любове моя, дочко насолоди!
7Струнка й висока наче пальма, а груди — ґрона наливні.
8Кажу: «Дозволь залізти на ту пальму, дозволь мені схопити ці плоди. Хай груди будуть як ті грона виноградні, а запах подиху твого, мов яблук дух.
9Уста твої п’янкі, немов вино, в мою любов воно струмує ніжно, по сонних розтікається устах».
10Належу я коханому моєму, й до мене звернене його бажання.
11Прийди, коханий мій, в поля ходімо і в селах проведемо ніч.
12Раненько встанеш і підеш у виноградник. Давай подивимося, чи виноград розцвів, давай подивимось, чи квіт його розкрився, давай подивимося, чи зацвів ґранат. Там я віддам тобі своє кохання.
13Нам мандрагори віддають свій аромат, під нашими дверима — все найкраще. Коханий мій, я тобі приберегла, плоди нові так само, як і давні.