1Пам’ятний псалом Давида.
2Господь, не дорікай мені у гніві, і не карай мене, коли лютуєш Ти.
3Мене Ти вразив стрілами своїми, пригнітив моє життя.
4Так боляче мені. Твій гнів розбив, поранив тіло, немов увесь в синцях, з розбитими кістьми, — то за мій гріх.
5Мій гріх звалився тягарем на душу, аж не підвести голови мені.
6То через мою власну дурість обсипали мене гнійні, смердючі рани.
7Зігнувся я від болю, простираюсь, ходжу і плачу так, немов жалобу маю.
8Палають в лихоманці мої стегна, живого місця я на тілі не знаходжу.
9Від болю неймовірного німію, а серце стугонить, аж криком сходжу!
10Володарю! Ти знаєш, що я хочу. Мої зітхання — не секрет для Тебе.
11Пульсує серце в мене, сил немає, згасає світло у моїх очах.
12Вже не прийдуть до мене друзі і близькі немов налякані хворобою моєю. Вже й родичі мої тримаються подалі.
13Розкинули тенета ті, хто мені смерті зичить, хто хоче вразити мене, говорять про швидкий кінець, замислюючи зле щодень.
14Та я мовчу, я не зважаю, немов глухий, який не чує, немов німий, що не говорить.
15Як та людина, що не чує нарікань, як та людина, що не може відповісти.
16Чому? Від Тебе, Господи, я слова жду. Мій Боже, мій Володарю, о відгукнись!
17Молю, не допусти, щоб ворог зловтішався з мого падіння! Познущатись їм не дай!
18Вже відчуваю я: от-от впаду, адже мій біль завжди зі мною.
19Я визнаю свої провини і гріхи, які терзають, не дають спокою.
20А щодо ворогів моїх, вони міцні й здорові, наклепи плетуть,
21відповідають злом на добре і виступають проти мене, бо добро творити прагну.
22О Господи, не залишай мене! Не будь від мене, Боже, так далеко.
23Прийди на поміч! Мій Володарю, спаси!