1«З очима власними Угоду я уклав, щоб не дивились на дівчат з жагою.
2Що Бог відводить людям з висоти, яку нам спадщину Усемогутній відпускає з неба?
3Хіба це не страждання для злостивих, чи не погибель для неправедних людців?
4Хіба не Бог за кожним стежить кроком, хіба не Він пильнує за моїм шляхом?
5Якщо я марнославно жив, чи поспішив когось обшахрувати,
6хай тоді Бог на терезах надійних зважить, щоб пересвідчитися міг в моїх чеснотах.
7Якщо звернув я з правильного шляху, якщо мене ввели в спокусу очі, якщо до рук моїх прилипло щось чуже,
8тоді нехай те, що я посадив, хтось інший з’їсть, нехай мої посіви вирвуть із корінням.
9Якщо не витримало серце зваб жіночих і я у двері друга заглядав, аби до жіночки його пробратись,
10нехай тоді для іншого моя дружина зерно змеле, хай інші схиляться над нею уночі.
11Тому що перше — це поганий вчинок, а друге — це вже злочин, за який судити треба.
12Бо це — вогонь, що спалить все, він міг би зжерти все моє добро.
13Якби я був несправедливий до слуги й служниці, коли вони до мене скаржитись прийшли,
14що б я тоді робив, коли Господь підвівся, щоб перевірить, що б Йому я відповів?
15Чи не так само, як і їх, мене Господь у материнськім лоні сформував?
16Якщо відмовив бідним я у тім, що потребують, якщо я змусив очі вдів від сліз почервоніти,
17якщо не розділив із сиротою хліба шмат,
18бо з юних днів про нього піклувався, наче батько, і з народження мого я піклувався про вдову,
19якщо я бачив, що комусь нема у що вдягнутись, чи бачив я нужденного, ледве прикритого лахміттям,
20чи ж він не дякував мені за всі турботи, чи ж не зодягнений, зігрітий був він вовною з моїх овець?
21Якщо підняв я руку на сирітку, що допомоги просив біля брами,
22тоді нехай плече звихнеться, нехай рука зламається у лікті.
23Бо я найбільш боюся посланої Богом кари, Його велич лякає мене.
24Якби упевненість від золота я мав, якби сказав, що лиш йому я вірю,
25якби радів я з власного добра, чи з того, що розбагатів зненацька,
26якби я сонця помічав сіяння, чи місяця величного ходу,
27щоб серце від краси зачарувалось, і поклонявся б їм, і поцілунки слав,
28то навіть це за злочин би вважалось, вартий кари, бо я б тоді був Бога зрадив.:
29Якби радів я з того, що мій недруг потерпає, чи святкував його страждання,
30але я не сказав йому нічого злого, ані проклять на голову його не слав.
31Хіба з мого намету люди не казали: „Хто з тих, кому дав м’ясо Йов, не мав утіхи?”
32Не довелося подорожньому провести ніч надворі, бо я відкрив для нього двері й запросив зайти.
33Якби я замовчав свої гріхи, як інші це зробили б, щоб приховати в серці злочини свої,
34злякавшись натовпу великого довкола, чи боячись зневаги родичів близьких, не вийшов би з намету, затаївся б,
35як би хотів я, щоб хтось вислухав мене! Ось підпис мій, хай відгукнеться Всемогутній! Хай вороги письмово звинувачення Свої підтвердять.
36Я б на плечі носив той знак, звичайно, і на корону переніс би його теж.
37Йому б я звіт давав про все, що я зробив і шанобливо, як до князя, я б звертався.
38Якщо проти мене голосить земля, і борозни разом зайшлися у риданнях,
39якщо я висотав із неї силу, не сплативши, чи жителів її призвів на смерть,
40нехай тоді колючками зійде пшеничний лан і бур’яни замість ячменю вродять». На цьому скінчилося слово Йова.