1Пошліть ягня правителю землі із Сели через край пустельний на гору дочки Сіону.
2Дочки Моава на переправі Арнона, товктимуться, мов перелітна зграя, немов пташата, викинуті із гнізда.
3Вони говорять: «Дай пораду, рішення прийми! У полуденну спеку дай нам тінь, мов уночі». Сховай зневажених, не вишли втікачів у заслання!
4Дозволь з Моава викинутим поселитись з вами. Нехай сховаються тут від свого руйнівника! Коли припиниться грабіжництво в Моаві, коли не стане вже розрухи, коли вже зникнуть ті, хто землю плюндрує.
5Тоді зведуть любовно й віддано престол, і возсідатиме на ньому праведник в Давидовім наметі, судитиме й шукати справедливість буде, до правди вправний.
6Ми чули, що народ Моава надзвичайно гордий у своїй писі, своєму гонорі й сваволі. Вони мають довгі язики й нахваляються марно.
7Тож хай Моав тужить, хай кожен оплакує Моав. Хай побиваються, прибиті горем, за пирогами з родзинками з Кір-Гарешета.
8Ні виноградники Хешбона, ні лози Сівми рости не можуть. Володарі народів їх зрубали, а вони розкинулися аж до міста Язера. Вони в пустелі виросли, а їхні пагони без перешкоди потяглися і перетнули море.
9Тому і я, як жителі Язера, оплакувати буду виноградник Сівми. Сльозами я заллю Хешбон та Елеале. Не милуватимуся вже дозрілими плодами, бо на сади, в поля прийшла війна.
10Не чуть пісень, ні вигуків веселих у полях родючих. Ніхто не чавить молоде вино в давильні. Замовкнути звелів я збирачам врожаю.
11Тому і тужить серце за Моавом, наче арфа, за Кір-Харесетом сумую я.
12Коли з Моава люди прийдуть поклонитись, притомлені, піднімуться туди, де шану віддають, коли дістануться до місць святих, щоби молитись, не в змозі будуть слово вимовить вони.
13Таким було слово Господа про Моав у минулому.
14А тепер Господь говорить ось що: «Через три роки, мов роки найманого робітника, потьмариться слава Моава, хоч і велелюдна ця країна. Але залишиться небагато людей, слабких людей».