1У юні дні не забувай Творця до того, як біда покличе, до того, як прийдуть роки, коли вже скажеш: «Я не маю втіхи! »
2Пам’ятай свого Творця, поки молодий, до того ще, як сонце й світло потьмяніють і почорніють зорі й місяць, і за грозою набігатиме гроза.
3Не забувай Його до того, коли рукам твоїм не стане сили, коли підкосяться коліна у мужчин, повипадають зуби, і жувати буде нічим, не бачитимуть очі ясно.
4Тоді і звуки з вулиці, немов крізь ставні, і навіть гуркіт жорен нечутним стане; пісень дівочих не почуєш, але пташиний спів тебе, безсонного, розбудить.
5У той час ти боятимешся висоти й розбою на дорогах, коли волосся стане білим, як мигдаль, покритий цвітом, коли ходитимеш з трудом, як розжиріла сарана, коли бажань уже не буде, коли в оселю вічну люди йдуть і їх жалобниці в останню путь проводять.
6Поки ще цілий срібний ланцюжок і келих золотий не похилився, і глек біля струмка не тріснув, й коловорот з колодязя не впав.
7Повернеться у землю порох, звідки вийшов, а дух життєвий вернеться до Бога, звідки вийшов.
8«Все — вітер в полі, — каже Когелет, — усе марнота!»
9Когелет був не лише мудрецем, але й сам далі навчав людей, давав їм знання. Він почув, перевірив і виправив чимало мудрих висловів.
10Когелет намагався знайти втішні слова, написати дохідливі й правдиві рядки.
11Слова мудреця, мов дубець для бика. Його переконливі слова, мов кілки, що вп’ялися в землю. Вони прийшли від одного пастуха.
12А всього, що поза цим, сину мій, стережися! Книги пишуть безкінечно, а довге навчання віднімає багато сил.
13Такий кінець усьому почутому: бійся Бога й тримайся Його заповідей — такий цілковитий обов’язок людини.
14Адже Бог розсудить будь-яку справу, в тому числі й кожну приховану річ, хай добру чи лиху.