1Істину кажу в Христі, не обманюю, як сумління моє свідчить у Дусі Святому,
2що я маю великий смуток і невпинний біль у серці моїм:
3я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті;
4вони — ізраїльтяни, яким належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законодавство, і богослужіння, і обітниці;
5їхні й отці, і від них же тілом Христос, Який є над усіма Бог, благословенний навіки. Амінь.
6Але не так, щоб слово Боже не здійснилося. Бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля,
7і не всі діти Авраама, які від тіла його, але: «Від Ісаака буде нащадок тобі».
8Тобто, не тілесні діти є діти Божі, а діти обітниці вважаються нащадками.
9А слово обітниці таке: «В цей час прийду, і в Сарри буде син».
10І не тільки це, але так було з Ревекою, коли вона зачала в один час двох синів від Ісаака, отця нашого.
11А коли вони ще не народилися і не вчинили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася в обранні
12не від діл, а від Того, Хто кличе, було сказано їй: «Старший буде служити молодшому».
13Як і написано: «Якова полюбив Я, а Ісава — зненавидів».
14Що ж скажемо? Невже неправда у Бога? Зовсім ні!
15Бо Він каже Мойсеєві: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитися».
16Отже, помилування залежить не від того, хто бажає і не від того, хто біжить, а від Бога, Котрий милує.
17Писання говорить фараонові: «Власне для того Я поставив тебе, щоб показати на тобі силу Мою і щоб ім'я Моє звістилося по всій землі».
18Отож, Бог милує, кого хоче, а кого хоче, робить жорстоким.
19А ти скажеш мені: «Чого ж Він ще нам докоряє? Хто може противитись волі Його?»
20Але, чоловіче, хто ти, що сперечаєшся з Богом? Чи творіння скаже творцеві своєму: «Навіщо ти зробив мене таким?»
21Чи не має гончар влади над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу для загального вжитку?
22Що ж, коли Бог, бажаючи показати гнів Свій і явити могутність Свою, щадив з великим довготерпінням посудини гніву, готові на погибель;
23щоб разом явити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, які Він приготував на славу;
24на нас, покликаних не тільки від іудеїв, але і від язичників,
25як Він сказав у пророцтві Осії: «Назву народом Моїм не Мій народ, і улюбленою — не улюблену.»
26І на тому місці, де сказано їм: «'Ви не Мій народ', там вони будуть названі 'синами Бога Живого'».
27А Ісайя проголошує про Ізраїль: «Хоча б число дітей Ізраїля було, як піску морського, то тільки залишок спасеться.
28Слово Своє до кінця, негаючись, звершить Господь на землі».
29Як Ісайя провістив: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, ми були б, як Содом, і стали б подібні до Гоморри».
30Що ж скажемо? Що язичники, які не шукали праведності, досягли праведність, праведність від віри;
31а Ізраїль, шукаючи Закону праведності, не досягнув праведності Закону.
32Чому? Тому що шукали не у вірі, а в ділах Закону; бо спіткнулися об камінь спотикання;
33як написано: «Ось, кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю спокуси; і кожен, хто вірує в Нього, не осоромиться!»