1Перейшовши Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Солуня, де була іудейська синагога.
2Павло, за звичаєм своїм, пішов до них і три суботи навчав їх з Писання,
3відкриваючи і вияснюючи, що належало Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що «Цей Ісус, Якого я вам проповідую, є Христос!»
4І декотрі з них увірували і приєднались до Павла і Сили, як із побожних гелленів велике число, так і чимало із знатних жінок.
5А іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і назбиравши деяких злих людей на майдані, зібрались юрбою та й бунтували місто; і напали на дім Ясона та й намагалися вивести їх до народу.
6І не знайшовши їх, потягли Ясона і декотрих братів до міських начальників, викрикуючи: «Ці світ збаламутили, вони прийшли і сюди,
7а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти наказів кесаря, кажучи, що є інший цар, Ісус!»
8Народ і начальники міста, які слухали це, стривожилися.
9Та отримавши запевнення від Ясона й інших, відпустили їх.
10І брати негайно вночі відіслали Павла і Силу у Верію. Прийшовши туди, вони увійшли в синагогу Іудейську.
11Вірійці були розсудливіші солунян: вони прийняли слово зі щирістю, досліджуючи Писання щоденно, чи точно це так.
12І багато з них увірувало; також чимало з геллінських поважних жінок і багато чоловіків.
13Та коли солунянські іудеї довідалися, що Слово Боже було проповідуване Павлом у Верії, то прийшли і туди, і там підбурювали та бунтували народ.
14Тоді брати негайно відпустили Павла, який ішов немов би до моря, а Сила і Тимофій залишилися там.
15А ті, що супроводжували Павла, провели його аж до Афін. А самі вернулись до Верії з проханням до Сили і Тимофія, щоб вони негайно прибули до нього.
16Чекаючи їх в Афінах, Павло обурився, побачивши це місто повне ідолів.
17І розмовляв він у синагозі з іудеями і тими, які шанують Бога і кого він зустрічав щоденно на майдані.
18Дехто з філософів епікурейців та стоїків сперечався з ним; і одні говорили: «Що хоче сказати цей пустомов?» А інші: «Здається, що він проповідує чужих богів». Бо він звіщав їм про Ісуса і воскресіння.
19І, взявши його, привели в ареопаг та й сказали: «Чи можемо знати, що це за нове вчення, яке ти проповідуєш?
20Бо щось дивовижне вкладаєш ти в наші вуха. Тому хочемо знати, що це таке?»
21Афіняни ж та захожі чужинці ні в чому так охоче не проводили час, як говорити або слухати про щось нове.
22А Павло став посередині ареопагу і сказав: «Мужі-афіняни, зі всього я бачу, що ви є особливо побожні!
23Так, проходячи і оглядаючи святині ваші, я знайшов і жертовник, на якому написано: 'Невідомому Богові'. Саме Цього, Котрого ви, не знаючи шануєте, Того я проповідую вам.
24Бог, Який створив світ і все, що в ньому; будучи Господом неба і землі, Він живе не в храмах рукотворних;
25і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь маючи потребу, тому що Сам дає всьому життя і дихання і все.
26З однієї крові Він створив весь рід людський для життя по всій землі, призначивши їм наперед часи і межі їхнього проживання.
27Щоб вони шукали Бога чи не відчують Його і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас;
28бо Ним ми живемо, рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: 'Ми Його і рід'.
29Отож, бувши родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ від мистецтва та домисла людського.
30Та залишаючи часи невідання, Бог тепер наказує всім людям всюди покаятися;
31бо Він призначив день, в який буде судити увесь світ справедливо, через Мужа, Якого наперед призначив, давши всім запевнення, воскресивши Його з мертвих».
32Як почули вони про воскресіння мертвих, то одні стали насміхатися, а інші казали: «Послухаєм тебе про це іншим разом!»
33І так Павло вийшов від них.
34А деякі мужі пристали до нього й увірували; серед них був Діонісій, Ареопагіт, і жінка, на ім'я Дамара, та інші з ними.