1Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої нечистоти тіла і духа, довершуючи наше освячення в страху Божому!
2Умістіть нас. Ми нікого не скривдили, нікому не пошкодили, ні від кого не шукали користі!
3Не на осудження кажу, адже я сказав перед тим, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти і жити.
4Я багато надіюсь на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.
5Коли ж ми прийшли в Македонію, то наше тіло не мало відпочинку, так як всюди неспокій: назовні — боротьба, а всередині — страх.
6Але Бог, Який втішає смиренних, потішив нас приходом Тита;
7і не тільки його приходом, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу щирість до мене, то ж я ще більше зрадів.
8Хоч я і засмутив вас листом, та не жалію, хоч і пожалів був, бо бачу, що той лист засмутив вас, але на деякий час.
9Тепер я радію не тому, що ви засумували, а тому, що смуток ваш привів вас до покаяння; бо сумували ради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.
10Так як печаль ради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння, а печаль світська приносить смерть.
11Саме це, що ви засмутились ради Бога, глядіть, яку щирість це викликало у вас, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання, готовість віддавати кожному належне! В усьому ви показали себе чистими в цій справі.
12І коли я писав вам, то не ради того, хто образив і не ради того, хто потерпів образу, а щоб дбайливість наша про вас перед Богом відкрилась вам.
13Тому-то ми втішились утіхою вашою, а ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.
14І коли я похвалився чим-небудь перед ним про вас, то не осоромився, бо ми завжди говорили вам всю істину, то і наша похвала перед Титом виявилася правдивою.
15І серце його дуже прихильне до вас, коли він згадує про вашу покірність, та з яким страхом і тремтінням ви прийняли його.
16Отже, радію, що в усьому я можу покластися на вас.