1Ось тому, маючи це служіння по милості Божій, ми не сумуємо,
2але, відкинувши приховані соромні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе сумлінню кожного чоловіка перед Богом.
3Якщо ж і закрите благовіствування наше, то закрите для тих, що гинуть;
4для невіруючих, яким бог світу цього осліпив розум, щоб не засяяло їм світло благовістя про славу Христа, Котрий є образ Бога невидимого.
5Бо ми не себе проповідуємо, а Ісуса Христа, Господа, а ми раби ваші ради Ісуса.
6Бог, Який повелів, щоб з темряви засяяло світло, освітив серця наші, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа.
7Але скарб цей ми носимо в глиняних посудинах, щоб велич сили приписувалася Богові, а не нам.
8Тиснуть нас з усіх сторін, але ми не в тісноті; ми в трудних обставинах, але не впадаємо в розпач;
9переслідувані, але ми не залишені; повалені, та не гинемо.
10Завжди носимо в нашому тілі мертвість Ісусову, щоб і життя Ісусове виявилося в тілі нашому.
11Бо ми живі безустанно віддаємося на смерть за Ісуса, щоб і життя Ісусове виявилося в нашому смертному тілі.
12То ж смерть діє в нас, а життя у вас.
13Ми, маючи того ж духа віри, як написано: «Я вірував, тому і говорив», і ми віруємо і тому говоримо,
14знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить перед Собою з вами.
15Бо все для вас, щоб щедрість благодаті викликала в багатьох подяку на славу Божу.
16Тому ми не занепадаємо духом, хоч зовнішній наш чоловік і тліє, зате внутрішній з дня на день оновляється.
17Бо короткочасне легке страждання наше викликає без усякої міри вічну славу,
18бо ми дивимося не на видиме, а на невидиме, тому що видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.