1Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистімо себе від усякої нечистоти тіла та духа, чинячи святість у страху Божому.
2Дайте місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не визискали.
3Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях на те, щоб нам з вами померти чи жити.
4Велику маю сміливість до вас, велику маю похвалу за вас: я наповнився втіхою, переповнився радістю при всякому нашому смуткові.
5Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, в усьому бідували ми: зовні - боротьба, всередині - страх.
6Але той, що втішає покірних, - Бог утішив нас приходом Тита,
7і не тільки його приходом, а й утіхою, якою втішився за вас, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу щирість до мене, тож я ще більше зрадів.
8Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоч і тимчасово;
9тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви засмутилися для Бога, щоб ні в чому не зазнати лиха від нас.
10Бо смуток, що в Бозі, чинить покаяння на спасіння, якого не треба шкодувати; біль світський чинить смерть.
11Ось саме це засмучення для Бога викликало у вас яку старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яке старання, яку відплату! В усьому ви показали себе чистими в ділі.
12А коли я і написав вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля скривдженого, але щоб виявилося для вас ваше старання за нас перед Богом.
13Від цього ми втішилися. До нашої втіхи ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух;
14тож коли я чимось йому про вас похвалився, то не зазнав сорому; але оскільки ми говорили вам усю правду, то й наша похвала перед Титом була правдива.
15І його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, що з острахом і тремтінням прийняли його.
16Радію, що в усьому можу на вас покластися.