1Молитва. Мойсея, чоловіка Божого. Господи, ти був нам пристановищем по всі роди.
2Перш, ніж постали гори і народилася земля, і всесвіт, від віку й до віку ти єси Бог.
3Ти повертаєш людей у порох, кажучи: «Поверніться, сини людські!»
4Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув, і мов нічна сторожа.
5Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці, Мов та трава, що зеленіє.
6Уранці квітне й зеленіє, а ввечорі - підтята висихає.
7Бо гинемо від гніву твого, і стривожились ми від обурення твого.
8Поставив ти провини наші перед собою, гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого.
9Усі бо наші дні никнуть від гніву твого; літа наші минають, мов зідхання.
10Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі - вісімдесят років; і більшість із них - то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм.
11Хто знає силу гніву твого? Хто бачив твоє обурення?
12Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго.
13Повернися, Господи! - докіль? -і змилуйся над слугами твоїми.
14Насити нас милістю твоєю вранці, щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.
15Звесели нас мірою днів, за яких засмутив єси нас, мірою літ, що ми в них звиділи горе.
16Хай з'явиться твоїм слугам твоє діло, і слава твоя їхнім дітям.
17І ласка Господа, Бога нашого, хай буде над нами, і стверди діло рук наших; стверди його - діло рук наших!