1Маскіл. Асафа. Чому відкинув, Боже, нас навіки, палає гнів твій на овець твоєї пастви?
2Згадай Твою громаду, яку ти придбав собі віддавна, щоб була коліном, яке відкупив собі в посілість гору Сіон, на котрій ти осівся.
3Зійди твоїми стопами на руїни відвічні; усе в святині зруйнував ворог.
4Зарикали противники твої посеред твоїх зборів, поставили там власні стяги як знамено перемоги.
5Неначе той, що в гущавині сокирою махає,
6вони сокирою й молотом на заставки їхні двері забивають.
7Твоє святилище вони вогнем пустили, з землею осквернили житло імени твого.
8Сказали в своїм серці: «Винищмо до ноги їх!» Спалили на землі всі Божі місця зборів!
9Знамен наших не бачимо вже більше, немає більше пророка, і нема між нами того, що знав би, доки так буде.
10Докіль, о Боже, буде глумитися противник? Чи вічно буде ворог хулити твоє ім'я?
11Чому ти відтягаєш твою руку і стримуєш у пазусі твою десницю?
12Таж ти, о Боже, - цар мій споконвіку, що дієш серед землі спасіння.
13Ти силою твоєю розділив море, розбив на водах голови драконів.
14Ти розторощив голови Левіятана, дав його морським потворам на поживу,
15Ти відкрив джерела й потоки, ти висушив вічнотекучі ріки.
16Твій - день і твоя - ніч. Ти сотворив світила й сонце,
17ти встановив усі земні границі, літо й зиму сотворив ти.
18Згадай, як ворог, було, над Господом глумився, і як народ безумний зневажав твоє ім'я.
19Не дай шуліці життя горлички твоєї, життя твоїх убогих не забудь повіки.
20Поглянь на твій союз, бо темні закутки землі стали кублом, повним насильства.
21Нехай пригноблений не повернеться стидом прикритий нехай нужденний та вбогий хвалять твоє ім'я.
22Встань, Боже, відстоюй твою справу, згадай наругу, що завдає тобі щоденно безумний.
23Не забудь крику твоїх противників, галасу тих, що повстають на тебе, який іде угору безнастанно.