1Це теж приповідки Соломона, | що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї.
2Слава Божа в таїнстві слова, | а царів слава - досліджувати слово.
3Як неба висота, і як землі глибина, | так серце в царів недослідне.
4Відділи жужель від срібла, | і ливар з нього зробить посуд.
5Усунь лихого з-перед царя, | і справедливістю престол його зміцніє.
6Перед царем не величайся | і на місці для вельмож не зупиняйся.
7Бо ліпше, коли тобі кажуть: “Вийди сюди”, | ніж як тебе понизять перед князем, | що його бачили твої очі.
8Судитись не хапайся, | бо що будеш наприкінці чинити, | коли твій ближній тебе засоромить?
9Залагодь твою сварку з ближнім, | і тайни другого не зраджуй,
10щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе, | - і твоя слава не відступить від тебе.
11Золоті яблучка в оправі срібній, | - слово сказане до речі.
12Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса, | - так мудрий докоритель для уважного вуха.
13Що в жнива сніжна прохолоде | те вірний посланець тому, хто його посилає: | приносить бо відраду душі свого пана.
14Як хмари й вітер без дощу, | отак і чоловік, що хвалиться лжедарами.
15Довготерплячістю можна правителя переконати; | м'який язик ломить і тверду кістку.
16Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш, | та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати.
17Багато не вчащай до дому друга твогс, | а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить.
18Що довбня, меч та стріла гостра, | - те чоловік, який на ближнього ложно свідчить.
19Що спорохнілий зуб і нога вивихнута, | те саме надія на зрадливого в день нещастя.
20Як той, хто скидає одіж холодного дня, | і як оцет на салітру, - такий той, | хто співає пісні зажуреному серцю.
21Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, | як хоче пити, подай води напитись,
22бо ти збереш на його голову вугілля гаряче, | і Господь заплатить тобі.
23Північний вітер дощ наганяє, | язик потайний - лице сердите.
24Ліпше сидіти в кутку на покрівлі, | ніж із жінкою сварливою в спільній хаті.
25Як вода холодна людині в спразі, | так добра вістка з далекої країни.
26Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте, | так праведник, що піддається злому.
27Воно не добре багато їсти меду, | і неславно людям досліджувати власну славу.
28Що місто збурене й без мурів, | те людина, що не панує над собою.