1Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?”
2Ісус покликав дитину, поставив її серед них –
3і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство.
4Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві.
5Хто приймає дитину в моє ім'я, той мене приймає.
6А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря.
7Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!
8Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний.
9І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло.
10Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця.
11Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло.
12Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?
13І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали.
14Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.
15А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого.
16Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків.
17І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар.
18Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі.
19Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним;
20бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них.”
21Тут підійшов Петро й каже до нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?”
22Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім.”
23“Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.
24Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів.
25А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати.
26Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну.
27І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той.
28Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.
29Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну.
30Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.
31Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне.
32Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав.
33Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?
34І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу.
35Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”