1Заговорив Іов і мовив:
2«Докіль ви будете смутити мою душу, | промовами, мене пригноблювати?
3Оце вже десять раз мене ви образили, | і не стидаєтесь мене зневажати.
4Коли я справді завинив, | то провина моя на мені зостанеться.
5Коли вам справді любо величатись надо мною | та закидати мені мою ганьбу,
6то знайте, що Бог мене придавив, | обвів мене навколо сіткою своєю.
7Як закричу: Насилля! - ніхто не чує; | коли закличу - немає суду!
8Загородив мені дорогу, перейти не можу; | і на стежки мої поклав пітьму.
9Здер з мене мою славу, | вінець ізняв з голови у мене.
10Руйнує мене навкруги, я пропадаю; | неначе дерево, надію в мене вириває.
11Палає гнівом проти мене, | за ворога собі вважає.
12Його загони купою прибули, | насипали дорогу проти мене | й облягли кругом намет мій.
13Братів моїх він віддалив від мене, | і мої знайомі відчужилися від мене.
14Близькі мої ізникли, | друзі мої мене забули,
15Мої домашні й мої слугині мене вважають за чужинця, | я зайдою в їхніх очах зробився.
16Кличу мого слугу - не відповідає, | хоч я і власними устами його прошу.
17Жінка моя гидує моїм подихом, | я став гидким синам мого лона,
18а й малі діти мене зневажають. | Як підведусь, вони глузують з мене.
19Гордують мною усі мої найсердечніші друзі; | а ті, що я любив, обернулись проти мене.
20Тіло у мене згнило в моїй шкірі, | а кості мої вистають з-під шкіри, як зуби.
21Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, | бо рука Божа мене доторкнулась!
22Чому, як Бог, женетеся за мною, | не насичуєтеся моїм тілом?
23О, якби мої слова були записані, | якби вони були вириті на міді!
24Різцем залізним і олив'яним | видовбані у скелі повіки!
25Я знаю - Захисник мій живе, | і останнім він устане над порохом.
26Позбавлений навіть шкіри, я встану; | і в моїм тілі побачу Бога.
27Я сам його узрю, очі мої побачать, | а не хтось інший; | серце у мене в грудях ниє!
28Якщо ви мислите: За що б нам його переслідувати, | яку зачіпку знайти нам на нього? -
29то бійтеся меча для себе, | бо гнів проти провин палає, | щоб знали, що суд буде.»