1«Усе це бачило моє око, | вухо моє це чуло й зрозуміло.
2Що ви знаєте, я також знаю, | нічим я від вас не гірший.
3Та я бажаю говорити з Всемогутнім, | я хочу на прю з Богом стати.
4Щождо вас, то ви архимники, | нездатні лікарі - усі ви!
5Коли б то ви уже замовкли! | Це була б ваша мудрість.
6Слухайте ж, прошу, мою скаргу, | на оборону моїх уст уважайте.
7Чи задля Бога верзтимете неправду? | Чи ради нього будете плести облуду?
8Чи хочете за ним тягнути? | Змагатися за Бога?
9Хіба на добре воно вийде, якщо він вивідати вас захоче? | Чи ж можна з нього глузувати, як то люди з людей глузують?
10Він покарає вас напевне, | коли ви потайки тягтимете за кимось.
11Чи ж його велич вас не страхає, | страх перед ним на вас не нападає?
12Ваші гадання - думки з попелу, | і відповіді ваші - відповіді з глини.
13Замовчіть передо мною, я буду говорити, | хоч би й що мені сталось.
14Я візьму моє тіло собі в зуби, | покладу мою душу собі в руку.
15Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся; | однак, мої вчинки перед ним я боронитиму.
16Це, зрештою, було б моїм рятунком, | бо перед ним не смів би з'явитись нечестивий.
17Слухайте уважно моє слово, | моя наука нехай увійде у ваші вуха.
18Ось я готую мою справу; | я знаю, що я маю слушність!
19Хто захоче сперечатися зо мною? | Я зараз же замовкну, готовий умерти.
20Двох речей тільки не чини зо мною, | тоді я не ховатимусь від тебе!
21Одверни від мене твою руку, | і нехай страх твій мене не жахає!
22І тоді клич, і я відповідатиму; | або я буду говорити, а ти мені відказуй.
23Скільки переступів та гріхів у мене? | Вкажи мені переступ мій і гріх мій!
24Чому ховаєш вид твій | і за ворога мене вважаєш?
25Хочеш злякати зірваний листочок | і за билинкою сухою гнатись?
26Пишеш на мене гіркий засуд | і гріхи молодости моєї мені закидаєш;
27заковуєш у колоди мої ноги, | стежки мої всі пильно назираєш, | і сліди ніг моїх рисуєш.
28Та я марнію, немов дерево трухляве, | немов одежа, що її міль переїла.»