1Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги.
2Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару,
3то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули,
4коли Бог засвідчив знаками, дивами й різними потугами, ще й дарами Святого Духа, що їх він розділює за своєю волею.
5Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо.
6Бо десь хтось засвідчив, кажучи: «Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?
7Ти вчинив його малощо меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю.
8Усе підкорив йому під ноги.» А коли все підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене,
9а бачимо Ісуса, який за те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, який на малу хвилину був нижче ангелів, щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерти.
10Годилось бо йому, - заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, - вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню.
11Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами,
12коли каже: «Я звіщу ім'я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.»
13І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.»
14А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола,
15і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві.
16Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама.
17Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу.
18Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.