Acts 27
1 Коли було вирішено, що ми відпливаємо в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотнику з Августової когорти на ім’я Юлій.
2 Ми сіли на адрамітський корабель і відпливли, маючи намір пливти біля асійських місць. З нами був Арістарх, македонянин з Фессалоніки.
3 Наступного дня ми припливли в Сидон, і Юлій, поводячись із Павлом людяно, дозволив йому сходити до друзів і скористатися їхньою турботою.
4 Відпливши звідти, ми попливли попід Кіпром, бо дули зустрічні вітри,
5 і, перепливши море навпроти Кілікії і Памфілії, припливли в Міри Лікійські.
6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив в Італію, і посадив нас на нього.
7 Повільно плаваючи чимало днів і насилу опинившись навпроти Кніду, оскільки нам не давав вітер, ми попливли попід Критом навпроти Салмону.
8 Насилу пливучи уздовж нього, ми припливли до одного місця, яке називається Добрі Пристані, поблизу якого було місто Ласея.
9 Оскільки минуло чимало часу і плавання вже було небезпечним, тому що вже минув і піст, то Павло став умовляти,
10 кажучи їм: Мужі, я бачу, що це плавання буде зі шкодою і великою втратою не тільки для вантажу й корабля, а й для нашого життя.
11 Та сотник більше довіряв керманичу і власнику корабля, ніж тому, що казав Павло.
12 А оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість радили відпливти звідти, щоб, якщо якось можна, дістатися до Фініка, критської пристані, що виходить на південний і північний захід, і там перезимувати.
13 Коли ж повіяв південний вітер, то вони, подумавши, що отримали бажане, вирушили і попливли ближче до берега уздовж Криту.
14 Та незабаром зірвався проти нього бурхливий вітер, який називається евроклідон.
15 Оскільки корабель схопило і він не міг протистояти вітру, то ми, віддавшись йому, носилися.
16 Підпливши ж під один острівець, який називається Клавдою, ми ледве змогли опанувати човном.
17 Піднявши його, вони стали використовувати канати, щоб обв’язати корабель, а боячись сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.
18 Оскільки нас сильно кидало бурею, то наступного дня вони стали викидати вантаж;
19 а на третій день ми власноруч викинули корабельні снасті.
20 Оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок і налягала немала буря, то врешті зникла всяка надія на наш порятунок.
21 А оскільки всі довго не їли, то Павло встав посеред них і сказав: Мужі, треба було послухатися мене, і не відпливати від Криту, і не зазнавати цієї шкоди і втрати.
22 А тепер вмовляю вас підбадьоритись, бо не буде ніякої втрати життя серед вас, а тільки корабля.
23 Бо цієї ночі став переді мною ангел Бога, Якому я належу і Якому служу,
24 і сказав: Не бійся, Павле, бо ти маєш стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою.
25 Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богу, що буде так, як було мені сказано.
26 Ми маємо натрапити на якийсь острів.
27 Коли настала чотирнадцята ніч, відколи ми носилися в Адріатичному морі, близько півночі моряки стали здогадуватися, що до них наближається якась земля.
28 Опустивши лот, вони виявили двадцять морських сажнів; трохи пропливши, знову опустили лот і виявили п’ятнадцять сажнів.
29 Боячись, щоб нам не натрапити на скелясті місця, вони кинули з корми чотири якорі і чекали настання дня.
30 Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спускали на море човен, вдаючи, ніби хочуть кинути з носа якорі,
31 Павло сказав сотнику й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватись.
32 Тоді воїни перерубали мотузки човна і дали йому впасти.
33 До того, як мав настати день, Павло став вмовляти всіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, відколи ви, чекаючи, залишаєтесь без їжі і нічого не приймаєте.
34 Тому благаю вас прийняти їжу, бо це послужить для збереження вашого життя; бо ні в кого з вас і волосина з голови не впаде.
35 Сказавши це, він узяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти.
36 Тоді всі підбадьорились і самі прийняли їжу.
37 А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ.
38 Наситившись їжею, вони стали полегшувати корабель, викидаючи в море пшеницю.
39 Коли ж настав день, то вони не впізнавали землі, зате помітили якусь затоку з берегом, на який і вирішили, якщо можна, вигнати корабель.
40 Піднявши якорі, вони пустилися в море, одночасно розв’язавши мотузки стерен, і, піднявши за вітром мале вітрило, взяли курс на берег.
41 Натрапивши на косу, вони посадили корабель на мілину, і ніс загруз і залишився нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.
42 Воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.
43 Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і наказав тим, що вміють плавати, першими стрибати в море й виходити на берег;
44 а решті пливти кому на дошках, а кому на чомусь від корабля. Таким чином усі врятувалися на берег.