1Павло, в’язень Ісуса Христа, та брат Тимофій — улюбленому Филимонові, нашому помічникові,
2і [улюбленій] сестрі Апфії, і Архипові, нашому сподвижникові, і твоїй домашній Церкві:
3благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.
4Завжди дякую моєму Богові, пам’ятаючи про тебе в моїх молитвах,
5почувши про твою любов і віру, яку маєш до Господа Ісуса і до всіх святих,
6аби спільність твоєї віри була діяльною в пізнанні всього доброго, що є в нас в [Ісусі] Христі.
7Через твою любов я маю велику радість і втіху, бо ти, брате, заспокоїв серця святих.
8Отже, хоч я і маю велику відвагу в Христі тобі наказувати про те, що потрібне, —
9проте радше з любові благаю. Я, Павло, старець, а тепер ще й в’язень Ісуса Христа,
10благаю тебе за мого сина, якого я породив у кайданах, за Онисима,
11який колись тобі був непотрібний, та нині й тобі, і мені дуже потрібний.
12Його відіслав я тобі, він — моє серце. [Тож ти прийми] його.
13Я його бажав у себе залишати, щоби замість тебе послужив мені в кайданах за Євангеліє,
14але без твого відома я не хотів нічого робити, аби твоє добродійство не було примусовим, але добровільним.
15Можливо, він задля цього відлучився на якийсь час, щоб ти прийняв його навіки, —
16вже не як раба, але вище від раба, — як улюбленого брата, — особливо для мене, і тим більше для тебе: і за тілом, і в Господі.
17Отже, коли маєш мене за друга, прийми його, як мене.
18Коли ж він у чомусь скривдив тебе або що винен, то зарахуй це мені.
19Я, Павло, написав своєю рукою: я віддам; не кажу тобі, що й самого себе ти мені винен.
20Так, брате: нехай одержу від тебе те, що прошу в Господі. Заспокой же моє серце в Христі!
21Переконаний у твоїй слухняності, я написав тобі, знаючи, що зробиш більше того, що кажу.
22А разом з тим приготуй мені помешкання, бо сподіваюся, що завдяки вашим молитвам буду вам подарований.
23Вітає тебе Епафрас — мій співв’язень у Христі Ісусі,
24Марко, Аристарх, Димас, Лука — мої співпрацівники.
25Благодать [нашого] Господа Ісуса Христа з вашим духом. [Амінь].