1Наближалося свято Опрісноків, що зветься Пасхою.
2Первосвященики та книжники шукали, як убити Його, але боялися народу.
3Та сатана ввійшов у Юду, якого звали Іскаріотом, котрий був із числа дванадцятьох,
4і він пішов, домовився з первосвящениками та начальниками варти, як Його видати їм.
5Ті зраділи й погодилися дати йому срібняків.
6І він пристав та шукав нагоди, щоб видати Його їм не при народі.
7Настав день Опрісноків, коли належало приносити в жертву пасху.
8І послав Він Петра й Івана, сказавши: Підіть і приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.
9Вони сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували?
10А Він відповів їм: Ось, як будете входити до міста, зустріне вас чоловік, який у глечику нестиме воду; йдіть за ним до того дому, куди він увійде,
11і скажіть господареві дому: Учитель питає тебе: Де світлиця, в якій споживатиму пасху зі Своїми учнями?
12І він вам покаже велику прибрану світлицю, там приготуйте.
13Пішовши, вони знайшли, як Він сказав їм, і приготували пасху.
14І коли настав час, Він сів при столі й апостоли з Ним.
15І Він сказав їм: Я дуже забажав спожити з вами цю пасху, перш ніж страждатиму;
16кажу вам, що вже не буду споживати її, аж поки вона не сповниться в Божому Царстві.
17Взявши чашу та віддавши подяку, Він сказав: Візьміть її і поділіть між собою.
18Кажу вам, що не питиму відтепер з плоду виноградного, аж доки не прийде Царство Боже.
19І взявши хліб та віддавши подяку, переломив і дав їм, кажучи: Це тіло Моє, яке за вас віддається; це робіть на спомин про Мене.
20Так само й чашу по вечері, кажучи: Ця чаша — Новий Завіт у Моїй крові, яка за вас проливається.
21Ось і рука того, хто видає Мене, зі Мною на столі.
22Хоча Син Людський іде, як призначено, але горе тій людині, яка Його видає.
23І вони почали з’ясовувати між собою, хто з них міг би бути тим, хто це зробить.
24Була й суперечка між ними, хто з них більший.
25А Ісус сказав їм: Царі народів панують над ними, а ті, хто володіє ними, звуться доброчинцями.
26Ви ж не так, але більший між вами хай буде як менший, і начальник — як слуга.
27Хто більший: той, хто сидить, чи той, хто обслуговує? Хіба не той, хто сидить? Я ж серед вас як Той, Хто обслуговує.
28Ви є ті, які залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях;
29як заповів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, —
30щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві, щоб сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.
31[Сказав же Господь]: Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю;
32Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!
33Той відказав Йому: Господи, з Тобою я готовий іти і до в’язниці, і на смерть.
34Ісус же мовив: Кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся Мене, стверджуючи, що не знаєш Мене!
35І сказав їм: Коли Я послав вас без гаманця, без торби і без взуття, то хіба чогось вам бракувало? Вони ж сказали: Нічого.
36А Він сказав їм: Але тепер, хто має гаманця, нехай візьме також і торбу, а хто не має, нехай продасть свій одяг і купить меча.
37Кажу вам, що в Мені має збутися те, що написано: До злочинців зараховано Його, бо те, що сказане про Мене, звершується!
38Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. А Він відповів їм: Достатньо.
39Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні.
40Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу.
41А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився,
42промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!
43З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили.
44Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю.
45Уставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку.
46І сказав їм: Чому спите? Устаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу.
47Він ще говорив, як з’явилася юрба і з нею той, хто зветься Юдою, один із дванадцятьох; він ішов перед ними і наблизився до Ісуса, щоби поцілувати Його, [бо дав їм цей знак: Кого поцілую, — Той і є].
48Ісус сказав йому: Юдо, то ти поцілунком видаєш Сина Людського?
49Ті, хто був з Ним, коли побачили те, що відбувається, сказали: Господи, чи не вдарити нам мечем?
50І один з них вдарив раба первосвященика і відтяв йому праве вухо.
51Та Ісус озвався і сказав: Облиште, вже досить; і доторкнувшись до вуха, зцілив його.
52А до тих, які виступили проти Нього, — до первосвящеників, начальників варти храму та старших, — Ісус сказав: Наче проти розбійника вийшли ви з мечами і киями.
53Жодного дня, коли Я був з вами у храмі, ви не підняли руки на Мене. Але це ваш час і влада темряви.
54Вони ж схопили Його, повели й привели у двір первосвященика. А Петро йшов слідом на віддалі.
55Коли розклали вогонь серед двору і разом сиділи, Петро сидів серед них.
56Коли він сидів при світлі, помітила його якась служниця і, поглянувши на нього, сказала: І цей був з Ним!
57Він же відрікся, кажучи: Жінко, я не знаю Його!
58Невдовзі другий, побачивши його, сказав: І ти — один з них! Петро ж сказав: Чоловіче, я — ні!
59Минула приблизно одна година, і ще якийсь твердив, кажучи: Справді, і цей був з Ним, бо він — галилеєць.
60Та Петро промовив: Чоловіче, не знаю, про що ти говориш! І тут же, як він говорив, заспівав півень.
61Обернувшись, Господь поглянув на Петра; і Петро згадав слова Господа, коли Він йому сказав: Перше ніж півень сьогодні заспіває, відречешся від Мене тричі!
62І, вийшовши геть, він гірко заплакав.
63А мужі, які тримали Ісуса, глумилися з Нього, б’ючи;
64вони, зав’язавши Йому очі, [били Його в обличчя і] запитували Його, кажучи: Пророкуй, хто Тебе вдарив?
65І багато іншого, зневажливого, наговорювали на Нього.
66Коли почався день, зібралася рада старших народу, первосвящеників і книжників, і повели Його на свої збори,
67кажучи: Якщо Ти — Христос, то скажи нам! Він відповів їм: Якщо Я вам скажу, не повірите;
68якщо ж запитаю, не відповісте [Мені й не відпустите].
69Віднині ж буде, що Син Людський сидітиме по правиці Божої сили.
70Тоді всі запитали: Чи Ти — Син Божий? А Він їм відповів: Ви самі говорите, що Я є.
71Вони ж сказали: Навіщо нам потрібне ще якесь свідчення? Адже ми самі почули з Його вуст!