1У Масифі кожен ізраїльський муж поклявся, кажучи: Жоден з нас не дасть Веніамінові свою дочку за жінку!
2І прийшов увесь народ до Масифи і Ветиля, і перебували там аж до вечора перед Богом, вони підвищили свій голос, заплакали великим плачем
3і сказали: Навіщо, Господи, Боже Ізраїля, сталося це сьогодні в Ізраїлі, коли ми недорахувалися одного племені в Ізраїлі?
4І сталося на другий день, що піднявся народ, вони збудували там жертовника і принесли всепалення спасіння.
5І сказали ізраїльські сини: Хто той, котрий з-поміж усіх ізраїльських племен не прийшов на збір до Господа? Бо велика клятва була на тому, хто не приходив до Господа до Масифи, заклинаючи: Такий неодмінно помре!
6І потішили себе ізраїльські сини за Веніаміном, своїм братом, і говорили: Сьогодні втрачено одне плем’я з Ізраїля.
7Що вчинимо тим, які залишилися, стосовно жінок? Ми ж поклялися Господу, не давати їм з наших дочок за жінок!
8І сказали: Яке одне з ізраїльських племен, що не прийшло до Господа, до Масифи? І ось в табір на збір не прийшов муж з Явіса ґалаадського.
9Порахували народ, і ось там немає мужа з тих, які жили в Явісі ґалаадському.
10І послала туди громада дванадцять тисяч мужів з боєздатних синів, і дали їм вказівку, вимагаючи: Підіть і повбивайте всіх, хто живе в Явісі ґалаадському вістрям меча — жінок і народ!
11Ось ця вимога, яку ви виконаєте: Кожного із чоловічої статі й кожну жінку, яка пізнала чоловіка в постелі, вигубите!
12І знайшли з тих, які жили в Явісі ґалаадському, чотириста дівчат — дівиць, які не пізнали чоловіка в постелі, і привели їх у табір до Силома, що є в Ханаанській землі.
13І вся громада послала до нащадків Веніаміна, які на скелі Реммона, і переговорили з ними, і закликали їх до миру.
14І в той час Веніамін повернувся до ізраїльських синів, і їм дали жінок, які були з жінок Явіса ґалаадського. І таким чином вгодили їм.
15І народ потішився Веніаміном, бо Господь зробив розрив між ізраїльськими племенами.
16І старійшини громади сказали: Що зробимо для тих, хто залишився, стосовно жінок? Адже з племені Веніаміна вигубили кожну жінку.
17Нехай буде збережений спадок Веніамінові, — сказали вони, — і хай не загине ціле плем’я Ізраїля!
18Та ми не зможемо дати їм жінок з наших дочок, бо ми, ізраїльські сини, поклялися, кажучи: Проклятий, хто дасть жінку Веніамінові!
19Та в Силомі, — сказали вони, — щороку відбувається свято для Господа, яке є на півночі Ветиля, на сході сонця по дорозі, що йде з Ветиля до Сікімів і з півдня левонського Лівану.
20Тож вони дали вказівку синам Веніаміна, кажучи: Підіть і засядьте у виноградниках,
21і будете спостерігати. Як тільки побачите, що дочки тих, хто живе в Силомі, вийдуть танцювати в Силомі в хороводах, то вийдете з виноградників, і кожен захопить собі жінку з дочок Силома, і повернетеся в землю Веніаміна.
22І коли буде, що прийдуть їхні батьки чи їхні брати судитися з вами, то ми скажемо їм: Змилосердьтеся над ними, адже не кожний одержав собі жінку у війні, бо ви не дали їм, в часі провинилися ви!
23І сини Веніаміна вчинили так, і взяли жінок відповідно до їхньої кількості з танцюристок, яких захопили, відійшли і повернулися до свого спадку, збудували собі міста і поселилися в них.
24І пішли звідти ізраїльські сини в той час, кожний до свого племені й до свого роду, і пішли туди, кожний до свого спадку.
25У ті дні не було царя в Ізраїлі, кожний муж чинив те, що здавалося правильним в його очах.