1І сталося в ті дні, що не було царя в Ізраїлі. І був один чоловік, левіт, який жив на схилах гори Єфрема. Взяв собі чоловік жінку-наложницю з Вифлеєма юдейського.
2Якось його наложниця розгнівалася на нього і пішла від нього до дому свого батька, до Вифлеєму юдейського, і була там упродовж чотирьох місяців.
3І піднявся її чоловік, і пішов за нею, щоб промовляти до її серця і помиритися з нею, і знову привести її до себе. З ним пішов його слуга і пара ослів, і він пішов аж до дому її батька. Батько молодиці побачив його і вийшов йому назустріч.
4Його тесть — батько молодиці, запросив його в дім, і той провів з ним три дні; вони їли, пили і поснули там.
5І сталося четвертого дня, пробудилися вони вранці, і він піднявся, щоб відійти. Та батько молодиці сказав до свого зятя: Підкріпи своє серце кількома шматками хліба, і після цього підете.
6Тож вони сіли, і їли обидва разом, і пили. І сказав батько молодиці до чоловіка: Почавши, переночуй, і нехай розвеселиться твоє серце.
7І встав чоловік, щоб відійти, та його тесть примусив його, і знову переночував там.
8І встав вранці на п’ятий день, щоб відійти. Та батько молодиці знову сказав: Підкріпи своє серце хлібом і будь як воїн, аж доки не схилиться день до вечора. І їли, і пили обидва,
9і встав чоловік, щоб відійти, — він, його наложниця і його слуга. І його тесть, батько молодиці, сказав йому: Ось схилився день до вечора, відпочинь тут ще сьогодні, і нехай розвеселиться твоє серце, і встанете вранці в дорогу вашу, і відійдеш до твого житла.
10Та не бажав чоловік переночувати, устав і пішов, і дійшов аж напроти Євуса (це є Єрусалим), і з ним — пара навантажених ослів, і його наложниця з ним.
11Ще коли вони були біля Євуса, то день дуже схилився, тож слуга сказав своєму господареві: Ходімо, звернемо до цього євусейського міста й переночуємо в ньому.
12І сказав йому пан його: Ні, не зверну до чужого міста, яке не є з ізраїльських синів, а підемо аж до Ґаваа.
13І сказав слуга його: Ходімо, увійдемо до одного з місць і переночуємо в Ґаваа чи в Рамі.
14Тож вони вирушили й пішли, бо сонце зайшло близько Ґаваа, яка належить Веніамінові.
15І подалися туди, щоб увійти переночувати в Ґаваа, увійшли й сіли на площі міста, і немає чоловіка, який ввів би їх у свій дім переночувати.
16І ось старий чоловік зайшов зі своїх діл з поля ввечері, а чоловік — з гори Єфрема, і він проживав у Ґаваа, а мужі того місця — сини Веніаміна.
17І поглянувши очима, побачив чоловіка — мандрівника на площі міста, і сказав старий чоловік: Куди йдеш і звідки мандруєш?
18Він же відповів йому: Приходимо ми з Вифлеєма юдейського аж до схилів гори Єфрема. Бо я є звідти, і пішов я до Вифлеєма юдейського, і я йду до свого дому, і немає чоловіка, хто ввів би мене у свій дім переночувати.
19І солома, і їжа для ослів у нас є, і в мене є хліб та вино і для твоєї рабині, і для слуги твоєї рабині, немає браку в жодній речі.
20Тож старий чоловік сказав: Мир тобі, тільки вся твоя потреба на мені, тільки на площі не ночуй!
21І він привів його до своєї хати, і завів його ослів, і помив їм ноги, вони ж їли і пили.
22А коли вони розвеселилися своїм серцем, то ось мужі міста, сини беззаконників, оточили хату, били у двері й сказали до старого чоловіка, господаря хати, вимагаючи: Виведи чоловіка, який зайшов до твоєї хати, щоб ми його пізнали!
23Та чоловік, господар хати, вийшов до них і сказав їм: Ні, брати, не чиніть зла після того, як зайшов цей чоловік у мою хату, не чиніть цієї глупоти!
24Ось моя дочка-дівиця і його наложниця, виведу їх, і принизите їх, і вчините їм те, що добре у ваших очах, а цьому мужеві не вчините слово цього безумства!
25Та не забажали мужі послухати його. І взяв чоловік свою наложницю, і вивів її до них надвір, вони ж пізнали її і глумилися з неї цілу ніч аж до ранку. І відіслали її, коли сходила рання зоря.
26І прийшла жінка на світанку, і впала біля дверей брами дому чоловіка, там, де був її володар, і лежала, поки не розвиднілося.
27І встав її володар вранці, відкрив двері дому і вийшов, щоб піти своєю дорогою, і ось жінка — його наложниця — лежала під дверима, і її руки на порозі.
28І сказав він до неї: Встань і підемо! Та вона не відповіла йому, але померла. І він узяв її на осла; встав чоловік і пішов до своєї місцевості.
29Він прийшов до своєї хати, взяв меч, взяв свою наложницю і розрубав її по костях її на дванадцять частин, і послав їх до всіх племен Ізраїля.
30І було, що кожний, хто побачив, сказав: Не сталося, і не видно було такого від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня! І він наказав мужам, через яких вислав, кажучи: Так промовите до всіх ізраїльських мужів: Хіба сталося за цим словом від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня? Зробіть самі між собою про це нараду і скажіть.