1Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі
2і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив?
3Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв?
4Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина?
5Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські?
6Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи.
7Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук?
8Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив.
9Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю.
10Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру?
11Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив.
12Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух.
13Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним.
14Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив.
15Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя.
16Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене,
17обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування.
18Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері, і я не помер, і мене око не побачило б,
19і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу?
20Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити,
21поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку,
22в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.