1У тому, про що я веду мову, головним є ось що: ми маємо такого Первосвященика, Який сів на небі праворуч престолу Величності.
2Він — Служитель святині та істинного намету, який поставив Господь, а не людина.
3Адже кожний первосвященик настановляється на те, аби приносити дари й жертви, тому й потрібно, щоб і Він мав що принести.
4Тому, коли б Він був на землі, то не був би священиком, адже є ті, які приносять дари за Законом,
5які служать образові й тіні небесного, як було вказано Мойсеєві, коли мав спорудити намет: Пильнуй, кажу, зроби все за зразком, який був показаний тобі на горі!
6А тепер Він прийняв значно краще служіння, оскільки Він є Посередником кращого Завіту, узаконеного на кращих обітницях.
7Бо якщо б перший Завіт був бездоганним, то для другого не шукалося б місця.
8Докоряючи їм, Він говорить: Ось надходять дні, — мовить Господь, — коли з домом Ізраїля і з домом Юди Я укладу Новий Завіт, —
9не за Завітом, який Я уклав з їхніми батьками того дня, коли взяв Я їх за руку, щоб вивести їх з Єгипетської землі. Оскільки вони порушили Мій Завіт, то і Я їх покинув, — каже Господь.
10Ось Завіт, який Я укладу з домом Ізраїля по тих днях, — говорить Господь, — Мої Закони Я вкладу в їхній розум, напишу їх на їхніх серцях і буду для них Богом, а вони будуть для Мене народом.
11І ніхто не буде навчати свого ближнього та свого брата, кажучи: Пізнай Господа! — бо всі вони пізнають Мене, від малого до великого.
12Тому що Я буду милосердний до їхньої неправедності й більше не згадаю їхніх гріхів [та їхнього беззаконня].
13Коли йде мова про «новий», то тим самим перший Він визнав «старим», а те, що стає давнім і старіє, близьке до зотління.