1Тому, залишивши початки Христового вчення, скеруймо себе до досконалості, щоби знову не покладати основу: покаяння від мертвих діл та віри в Бога,
2науки про хрещення, про покладання рук, про воскресіння мертвих і вічний суд.
3І це зробимо, якщо Бог дозволить.
4Адже неможливо, щоб ті, які раз були просвічені й скуштували небесного дару, стали співучасниками Святого Духа,
5скуштували доброту Божого Слова, силу майбутнього віку,
6і відпали, аби знову обновлятися для покаяння, повторно розпинаючи в собі та зневажаючи Божого Сина!
7Бо земля, що напилася дощу, який її часто зрошує, і родить корисну зелень тим, котрі її обробляють, — одержує благословення від Бога.
8А та, що зростила терня і бур’ян, — не потрібна і близька до прокляття; її кінець — спалення.
9Улюблені, хоча ми так і говоримо, але ми впевнені, що з вами справи кращі й що ви тримаєтеся спасіння.
10Адже Бог не є несправедливий, щоби забути ваше діло і [працю] любові, яку ви виявили Його Імені, послуживши і продовжуючи служити святим.
11Тож бажаємо, щоб кожний з вас аж до кінця виявляв ту саму дбайливість для повної певності надії,
12аби ви не розлінилися, а наслідували тих, які вірою і терпінням успадковують обітниці.
13Коли Бог давав обітницю Авраамові, не маючи ким більшим поклястися, поклявся Собою,
14кажучи: Я поблагословлю тебе вельми і дуже розмножу!
15Тож, будучи довготерпеливим, він одержав обітницю.
16Люди клянуться вищим, адже клятва для підтвердження кладе край усякої їхньої незгоди.
17Тим більше Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, дав клятву,
18щоби через ті дві незмінні речі, в яких неможливо, аби Бог сказав неправду, ухопившись за надію, що перед нами, ми, котрі знайшли захист, мали велику втіху.
19Вона, немов якір для душі, міцний і надійний, що входить усередину, за внутрішню завісу,
20куди, як предтеча, увійшов задля нас Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседека.